Розвиток велоруху Хорольської громади: подія, що обʼєднала спорт, памʼять і вдячність
У той час, коли українські Воїни щодня виборюють свободу й незалежність нашої держави, тил продовжує гуртуватися навколо найголовнішого – підтримки Захисників та єднання заради спільної мети. У суботу, 6 червня 2026 року, Хорольська громада вперше долучилася до масштабної обласної ініціативи – «Полтавський обласний велодень з ветеранами».
Повномасштабна війна щодня розтинає українську землю глибокими кривавими ранами, вириваючи з життя найкращих синів і дочок нашого народу. У чорному полум’ї війни згасають людські долі, а в серцях рідних назавжди оселяються невимовний біль, тривога й виснажливе чекання. Для багатьох родин час завмер у страшній невідомості – між крихкою надією на диво і пекучим страхом почути звістку, від якої холоне душа. Довгі місяці пошуків, молитв і безсонних ночей стали важким хрестом для тих, чиї рідні зникли безвісти, захищаючи Україну від жорстокого рашистського ворога.
Повномасштабна війна щодня залишає криваві рани на українській землі, забираючи найкращих синів і дочок нашого народу. Для багатьох родин час зупинився у страшній невідомості – між надією та болем, між молитвами про диво і страхом почути найтяжчу звістку. Місяці очікування, пошуків і безсонних ночей стали нестерпним випробуванням для рідних Захисників, які зникли безвісти під час виконання бойових завдань.
Коли земля вбирається у найкращі шати весни, а сади тонуть в опалому білосніжному цвіті й теплий травневий вітер приносить запах нового життя, Хорольську громаду пронизала страшна звістка, від якої стискається серце і холоне душа. Безжальна війна, яка щодня випробовує Україну на міцність, забрала ще одного вірного сина своєї землі, мужнього Захисника – Героя Сергія Андрійовича Шевченка.
Дорогою честі та нескореної звитяги повернувся з фронтових рубежів у безсмертя Герой, який загартувався в запеклих боях і став не просто Воїном, а легендою. Молодший сержант, старший стрілець-оператор 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону 3 окремої штурмової бригади ЗСУ – Андрія Олександровича Папія став у стрій небесного Легіону і став взірцем Воїнської честі не лише для бойового братерства, а й для нащадків.
Дорогою честі повертається з фронтових рубежів у безсмертя Герой, який загартувався в запеклих боях і став не просто Воїном, а легендою. Ще одна болюча втрата чорним крилом торкнулася Хорольської землі – у скорботі схиляємо голови перед світлою пам’яттю Андрія Олександровича Папія, уродженця села Ялосовецьке.
Березень не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одному Герою Хорольщини віддали данину пам’яті. Хорольське земляцтво зібралося на площі скорботи біля пам’ятника Великому Кобзарю, аби з воїнськими почестями та за православними традиціями провести в останню земну дорогу новопреставленого солдата Сергія Григоровича Рідкоборода.
Хорольська земля знову в скорботі… У четвер, 26 лютого вона прийняла у своє царство вічного спокою Воїна честі, мужності й незламного духу – Володимира Миколайовича Дудника. Життєвий шлях солдата, стрільця-помічника гранатометника 3-ої окремої штурмової бригади Збройних Сил України обірвалося 21 лютого 2026 року. По фатальному збігу обставин і невблаганної долі трагедія, яка забрала молоде життя Воїна з досвідом бойового медика, сталася на його рідній Луганщині – землі, де промайнули роки його дитинства та юності.
Відповідно до Указу Президента України від 4 грудня 2025 року № 885 «Про відзначення державними нагородами України» нашого земляка, уродженця міста Хорола, солдата Радченка Костянтина Миколайовича посмертно удостоєно високої державної нагороди – ордена «За мужність» ІІІ ступеня.
Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих чергової непоправної трагедії. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.
