Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих чергової непоправної трагедії. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.
Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З невимовним болем втрати й тугою велелюдна громада Хорольщини провела у засвіти останньою земною дорогою мужнього Воїна-захисника – Силку Валерія Володимировича.
Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці провела останньою земною дорогою у засвіти нашого земляка з Вишняківського старостату, відданого Воїна, мужнього сина України – Руслана Анатолійовича Юшка.
З осінніми туманами опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота. У вічність відійшов ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.
У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.
Щиро вітаємо мужніх, розумних і винахідливих воїнів та ветеранів – інженерів Збройних Сил України з професійним святом! Ви першими йдете дорогою війни, розміновуєте, будуєте переправи, укріплення, рятуєте життя та забезпечуєте безпеку наших Захисників. Ваша робота – це поєднання знань, відваги й самопожертви.
Дощова похмура осінь прийшла на українську землю – четверта осінь повномасштабної війни… Її тишу, в задумі, з шелестом пожовклого листя і холодним подихом вітру, постійно розривають звуки сирен. Ще більше чується стогін скорботи, у прохолоді ранків – подих втрат, що бентежать серце і нагадують: війна триває. Війна не знає пір року – вона палить і серця, і долі, забираючи найкращих синів України. І з кожним осіннім листком земля приймає нову гірку звістку про тих, хто не повернувся з фронту…
Четверта осінь повномасштабної війни рясніє не дощами, а сльозами гірких втрат. Болем краються серця, адже у вир небуття білими журавлями відлітають кращі сини і доньки України – наші славні Герої-захисники. Хорольська громада попрощалася ще з одним Героєм-оборонцем – Єреськом Олександром Олеговичем, який віддав найдорожче – своє життя за свободу і незалежність рідної держави, за мирне небо над Україною та за кожного з нас.
У неділю, 21 вересня, у Хоролі відбулася низка спортивних, соціокультурних та патріотичних подій. Вперше в рамках відзначення 942 річниці заснування міста Хорола, 82 річниці вигнання нацистів з Хорольщини та Міжнародного дня миру відбувся наймасштабніший велозаїзд – «ВелоFest-942». Маршрут «Незламності» загальною протяжністю 40 км від міста Хорола до села Трубайці і в зворотному напрямку об’єднав 50 учасників – від любителів-початківців до майстрів велосипедного спорту.
Четверта осінь приходить на Хорольщину і омивається не дощами, а сльозами гірких втрат. Довгою й тернистою дорогою повертаються додому «на щиті» найкращі сини України. Вони віддають найдорожче – власне життя у жорстокому протистоянні з підступною рашистською ордою. Хорольська земля знову схиляє голову в скорботі. Її син, вірний Воїн і Захисник – Станіслав Федосійович Новеселецький загинув 9 вересня 2025 року, захищаючи рідну країну від ворога на Харківщині.
