Є подвиги, що не знають забуття. Є імена, які назавжди вписані золотими літерами в новітню історію боротьби України за свободу. Герої не вмирають – вони стають незгасними дороговказами для майбутніх поколінь, а їхня жертовність перетворюється на моральний фундамент нашої державності.
Війна не залишає права на помилку. Вона щодня вписує у новітню історію України імена тих, хто став незламним щитом між світлом і темрявою, між добром і злом, між свободою і поневоленням. Найболючіше усвідомлювати, що у цьому кривавому горнилі російсько-української війни ми втрачаємо найкращих – наших мужніх синів, гордість нації, цвіт українського народу, тих, кому судилося творити майбутнє незалежної держави. Хорольська громада знову схиляє голови у скорботі, бо до Небесного Воїнства долучився ще один наш земляк, уродженець міста Хорола – мужній Захисник України Володимир Анатолійович Гирич.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
Є події, які зупиняють час... У вівторок, 30 червня 2026 року, в залі засідань адміністративного приміщення Хорольської міської ради відбулася особлива церемонія, сповнена глибокого смутку, невимовної вдячності та гордості за незламних синів України. Родинам трьох полеглих Захисників Хорольської міської територіальної громади посмертно вручено високі державні нагороди – символи безмежної мужності, хоробрості, військової звитяги та жертовного служіння українському народові.
Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у строю нашої пам’яті, у серцях рідних, побратимів і вдячного народу. Їхні імена золотими літерами вписуються в новітню історію Хорольської громади та всієї України як символи незламного духу, мужності, відваги та самопожертви в ім'я держави та народу.
Щорічно, 10 травня, Україна відзначає День матері. Це свято тих, хто дарує життя, хто першим бере за руку і хто ніколи не втомлюється чекати. В останні роки воно набуло для кожного з нас особливого, значно глибшого змісту. У цей день серце кожного жителя нашої Хорольської громади сповнене безмежної вдячності та світлого смутку.
Ридає матінка-земля вже не слізьми, а кривавими потоками рік… Чорнокрила війна безжально вириває з життя найкращих синів України, цвіт нації, тих, кому ще б жити, мріяти, кохати й творити гідне майбутнє рідної держави. Нестерпний біль і невимовна скорбота знову огорнули Хорольську громаду, а Україна втратила ще одного свого вірного Захисника, уродженця села Попівка Новоаврамівського старостату, юного Героя – Богдана Володимировича Шукліна.
Білим цвітом, що тихо облітає з дерев, і першим теплом весняного сонця Хорольщина зустріла свого полеглого Захисника – Владислава Олеговича Олійніченка. Йому назавжди лише двадцять… Вік, у якому тільки починають будувати мрії, тільки починається пізнання світу й доросле життя. Він же віддав своє життя за свободу рідної землі, за Україну, за кожного з нас.
Немов білим журавлиним ключем, що розтинає небесну блакить, повертаються у рідний Хорольський край Захисники – ті, хто віддав найдорожче за свободу Батьківщини. Вони йдуть у вічність тихим кроком безсмертя, але назавжди залишаються у серцях живих. У переддень Великодніх свят, під скорботні звуки церковних передзвонів, Хорольська громада проведе в останню путь ще одного з найкращих синів України – Ігоря Івановича Зайця.
