Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З невимовним болем втрати й тугою велелюдна громада Хорольщини провела у засвіти останньою земною дорогою мужнього Воїна-захисника – Силку Валерія Володимировича.
Траурна церемонія прощання з Героєм Валерієм відбулася у понеділок 22 грудня 2025 року на площі скорботи в середмісті Хорола у підніжжя пам’ятника Великому Кобзареві. До рідних та присутніх на площі звернулася секретар міської ради Юлія Бойко. Заупокійну літію на площі та чин похорону на міському цвинтарі по вул. Колоскова провів представник духовенства Полтавської єпархії Православної Церкви України, священнослужитель Петро-Павлівського храму м.Хорол та Свято-Вознесенського храму в с.Клепачі, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець. Ведучі жалобного заходу – представники відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Оксана Левіна та Ірина Редька розповіли про нелегкий шлях бойової слави Героя та повідали історію його цивільного життя.
Життя Валерія Силки було тихим і непримітним для стороннього ока, але глибоким за змістом і випробуваннями, які випали на його непросту долю. Він народився 7 жовтня 1991 року в місті Хоролі у багатодітній родині, де зростало п’ятеро дітей: троє братів і двоє сестер. Валерій був старшим сином, і саме на його плечі змалку лягла особлива відповідальність – бути опорою, прикладом, помічником для батьків і молодших.
Він зростав працьовитим і витривалим, не цурався жодної роботи, завжди допомагав батькам по господарству. У його характері поєднувалися внутрішня стриманість і сила. Валентин любив природу й тишу – у хвилини роздумів його часто можна було зустріти на рибалці, серед спокою місцевих ставків, де вода й небо ніби допомагали навести лад у думках. Він дбав про фізичну форму, захоплювався силовими видами спорту, тренувався просто неба – на вуличних тренажерах, загартовуючи не лише тіло, а й дух.
Навчався у Хорольській гімназії, а згодом здобув професійно-технічну освіту в Хорольському міжрегіональному центрі звільнених у запас військовослужбовців за спеціальністю автослюсаря. Працював різноробочим у приватних підприємців рідного міста, деякий час – експедитором у мережі магазинів «М’ясокомбінат “М’ясний”». Проходив строкову військову службу в рядах української армії, виконуючи свій обов’язок перед державою.
Його життєва дорога не була простою. Були помилки, були важкі періоди, за які довелося дорого заплатити. Та навіть у темні часи Валерій ніс у собі прагнення змінитися, знайти свій шлях і повернутися до гідного життя. Війна жорстоко обірвала цей шлях, не залишивши часу на виправлення й здійснення планів на майбутнє.
2 липня 2025 року Валерій Силка був призваний на військову службу за загальною мобілізацією першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Власну сім’ю він створити не встиг – війна перекреслила всі мрії, залишивши по собі біль утрати й світлу пам’ять. 22 листопада 2025 року чорним болем вписалося в новітню історію України. Саме цього дня на харківській землі, опаленій війною, обірвалося життя мужнього Воїна – солдата, навідника-оператора механізованого відділення 159 Окремої механізованої бригади у складі 21 армійського корпусу ОК «Північ» Збройних Сил України.
Він загинув, виконуючи бойове завдання, на передовій лінії боротьби за свободу, незалежність і майбутнє нашої держави. До останнього подиху залишався вірним військовій присязі, побратимам і рідній землі, яку захищав не словами, а власним життям. У вирішальну мить, коли ворог підступно завдав удару, його серце перестало битися внаслідок скиду ворожого FPV-дрону – смертоносної зброї, спрямованої проти живої мужності й нескореного духу.
Його смерть стала болючою втратою не лише для родини та побратимів, а й для всієї країни. Там, де він стояв до кінця, тепер тиша, пронизана пам’яттю, і земля, политa кров’ю Захисника, що стала ще одним священним рубежем нашої свободи. Він прийняв нерівний бій, але не відступив, бо за його спиною була Україна. Валерій прожив життя складне, але справжнє – зі своїми помилками, пошуками й боротьбою. Він загинув, захищаючи Україну, і тепер його ім’я назавжди вписане в скорботний і водночас святий список Героїв, які віддали найдорожче за право нашої країни жити.
Розділяємо біль втрати та щиро співчуваємо рідним загиблого Героя: мамі – Силці Світлані Григорівні, братам – Силці Вячеславу Володимировичу та Богдану Володимировичу, сестрам – Силці Аліні Володимирівні та Маргариті Володимирівні, усім рідним, близьким, друзям, однокласниам і побратимам нашого земляка.
Свобода має надто високу й неосяжну ціну, яка вимірюється не кількістю жертв, а масштабами жахливих наслідків для всього народу через його геноцид у неприхованій цинічній формі з боку рф. Ми ніколи не забудемо Героя Валерія, який заплатив за наш мир і свободу власним життям. Світла пам'ять і слава на віки вічні нашому Воїну світла!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
