Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих чергової непоправної трагедії. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.

21 січня село Єрківці Покровськобагачанського старостату об’єдналося в спільній скорботі: рідні та все земляцтво зібралися, щоб гідно і з честю провести останньою земною дорогою Героя-Захисника Олега Миколайовича Ляхівненка. Серед тихої печалі сільського цвинтаря представники місцевої влади звернулися до присутніх із прощальними промовами, віддаючи належну шану відвазі й подвигу Героя. До скорботного зібрання звернулися: заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів Валентин Місніченко, староста Ганна Костюк та діловод Олена Гиря. Представник духовенства УПЦ, митрофорний протоієрей отець Микола Сабат, звершив панахиду та відслужив молебень удома й на цвинтарі за упокоєння душі новопреставленого Воїна Олега в Царстві Небесному.

Олег Миколайович Ляхівненко народився 11 жовтня 1984 року в мальовничому селі Єрківці Лубенського (колишнього Хорольського) району. Його дитинство пройшло серед полів і затишних вулиць сільської громади, де формувалися його життєві принципи – працьовитість, відданість і любов до рідної землі. Початкову освіту здобув у селі Тарасівка в дев’ятирічній школі, а згодом продовжив навчання у Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м.Хорол за спеціальністю «Слюсар з ремонту автомобілів» та «Водій автотранспортних засобів». Його руки й розум були створені для праці: він працював водієм та механізатором у базовому сільськогосподарському підприємстві, невтомно забезпечуючи рідну землю плодами своєї праці.

У 2002 році Олег був призваний на строкову військову службу, яку проходив у прикордонних військах смт Рокитне Білоцерківського району Київської області. Там він заклав фундамент свого військового шляху, вчився дисципліні, бойового вишкілу й вірності обов’язку. Після демобілізації повернувся додому, де знайшов свою другу половинку і єдине вірне кохання. Дружина Аліна стала його опорою і підтримкою на все життя. У щасливого подружжя народилися дві чарівні донечки – Діана та Ілона, для яких Олег був і залишався прикладом мужності, сили й любові.

У часи АТО/ООС Олег Миколайович був призваний за мобілізацією. Він служив у військовій частині на базі Полтавського військового інституту зв’язку, виконуючи надзвичайно важливі роботи з електрозварювання військового та побутового обладнання, а також різних складних механізмів. Деякий час він працював на АТ «Укрзалізниця» у ремонтному депо міста Києва, де його руки і розум знову служили людям і державі.

З початком повномасштабного вторгнення 25 лютого 2022 року Олег Ляхівненко був мобілізований по загальному призову до групи оперативного реагування. Перший час він ніс службу в роті охорони міста Хорола, згодом – у смт Оржиця. З 6 лютого 2023 року його направили до 32-ої окремої механізованої бригади, яка згодом отримала почесне звання «Сталева». Навесні, 6 травня 2025 року, під час святкування Дня піхоти Президент України вручив цю почесну відзнаку бригаді за зразкове виконання бойових завдань із захисту нашої держави, а Олег Миколайович був нагороджений бойовою нагородою. У колекції бойових нагород і відзнак Героя чимало нагрудних знаків і подяк, які стануть священною реліквією для його нащадків. Найвищим визнанням його бойової звитяги та героїзму стала відомча заохочувальна відзнака Міністерства оборони України – «Хрест пошани».

Командир відділення зенітно-ракетного взводу відзначався винятковою відвагою і самовідданістю на найгарячіших напрямках фронтових рубежів, зокрема поблизу с.Першотравневе Луганської області, м.Куп’янськ Харківської області, прикордонної лінії оборони на Сумщині. Та найгарячішим і трагічно фатальним для нього став Покровський напрямок, де він, як справжній Захисник України, до останнього оберігав рідну землю від ворога.

На превеликий жаль, сержант, командир відділення 1 зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї зенітного ракетного дивізіону 32 окремої механізованої Сталевої бригади Збройних Сил України, загинув 11 січня 2026 року поблизу населеного пункту Гришине Покровського району Донецької області.

Життя мужнього Воїна-титана, який гідно пройшов шлях бойової слави і звитяги, обірвалося внаслідок ворожого скиду FPV-дрона – підступного і смертоносного знаряддя війни, що не знає ні жалю, ні пощади. Та навіть у цю мить Олег залишався на бойовому посту, виконуючи свій військовий і чоловічий обов’язок до кінця, захищаючи українське небо і рідну землю від лютого ворога.

Олег Миколайович був спражнім Воїном, достойним представником новітньої української армії – стійким, відповідальним, загартованим полум’ям війни. Він був командиром відділення, якому довіряли і на якого рівнялися. Людина честі, для якої слова «обов’язок», «присяга», «Україна» були не просто гаслом, а сенсом життя. Герою Олегу навічно 41…

Він пішов у безсмертя, залишивши по собі світлу пам’ять, біль втрати й приклад справжньої відданості Батьківщині. Схиляємо голови перед подвигом Захисника, який ціною власного життя наближав нашу Перемогу.

Хорольська громада сумує разом із родиною, друзями, близькими, кумами, однокласниками, односельцями, побратимами полеглого Воїна. Щирі співчуття: мамі – Ляхівненко Марії Іванівні, дружині – Ляхівненко Аліні Валеріївні, донькам: Діані (2008 р.н.), Ілоні (2018 р.н.), двоюрідному братові – Антоненку Василю Михайловичу, двоюрідним сестрам – Шкарупі Ярині Іванівні та Світлані Іванівні, тітці – Толошній Лідії Миколаївні, тестеві – Дяченку Валерію Володимировичу та тещі – Дяченко Ользі Григорівні. Розділяємо біль непоправної втрати та схиляємо голови в глибокій скорботі. Нехай Господь дасть сил пережити цю непоправну втрату, а душі Героя дарує вічний спокій у Небесному строю Захисників України.

Олег Ляхівненко залишив по собі спадок честі, мужності та приклад беззаперечної відданості Україні. Його життя – це історія простого сина села, чоловіка, батька, який став частиною великої історії боротьби українського народу за свободу і незалежність.

Світла і незгасна пам’ять нашому славному Герою Олегу Ляхівненку. Честь і священна шана!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ