Повномасштабна війна щодня залишає криваві рани на українській землі, забираючи найкращих синів і дочок нашого народу. Для багатьох родин час зупинився у страшній невідомості – між надією та болем, між молитвами про диво і страхом почути найтяжчу звістку. Місяці очікування, пошуків і безсонних ночей стали нестерпним випробуванням для рідних Захисників, які зникли безвісти під час виконання бойових завдань.
У неділю, 24 травня 2026 року, родина Руслана Івановича Зозулі отримала офіційне сповіщення про визнання військовослужбовця загиблим. Особу Героя вдалося встановити за результатами ДНК-експертизи. Понад дев’ять місяців невідомості обірвалися страшною звісткою, яка назавжди закарбувала біль утрати у серцях близьких, побратимів і всієї Хорольської громади.
Старший сержант, старший кулеметник 1 відділення 3 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення 18 Слов’янської бригади у складі 2 корпусу Національної Гвардії України «Хартія» тривалий час перебував у статусі безвісти зниклого за особливих обставин. 12 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області, внаслідок скиду з ворожого безпілотного літального апарата невідомого типу, вірний Військовій присязі, незламний у своєму служінні Українському народові, проявивши стійкість, мужність і самопожертву, старший сержант Руслан Зозуля зник безвісти.
До останнього подиху він залишався відданим Захисником України, мужньо боронячи рідну землю від російського агресора. Його подвиг назавжди закарбований у пам’яті побратимів, земляків та всіх, хто схиляє голову перед жертовністю українських Воїнів. Тіло військовослужбовця було ідентифіковано відповідно до висновку експерта Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи від 28 квітня 2026 року після проведення молекулярно-генетичного порівняльного аналізу. Страшна звістка, підтверджена результатами ДНК-експертизи, стала незагоєною раною для рідних, близьких і всієї громади, яка втратила ще одного свого Героя.
Хорольська громада схиляє голови у глибокій жалобі, розділяючи невимовний біль непоправної втрати. У скорботі залишилися: мама – Катерина Григорівна Зозуля, дружина – Тетяна Іванівна Зозуля, діти – Євгеній (2004 р.н.), Альона (2016 р.н.) та Ярослав (2019 р.н.), сестра – Тетяна Вікторівна Одинець, зять – Анатолій Миколайович Одинець (наразі проходить військову службу в ЗСУ), брат – Максим Вікторович Мусіюк, невістка – Галина Петрівна Стеценко, племінники – Аліна Анатоліївна Одинець та Мар’яна Вікторівна Мусіюк, друзі, куми, колеги, односельці, бойові побратими – усі, для кого він був дорогою, рідною, близькою людиною.
Увага!!! Траурна церемонія прощання з Героєм Русланом Івановичем Зозулею відбудеться у вівторок, 2 червня 2026 року об 11:00 годині на площі скорботи біля пам’ятника Тарасові Шевченкові, а чин поховання – на кладовищі в с.Бовбасівка Вишняківського старостату.
День поховання Героя Руслана Івановича Зозулі оголошено днем жалоби на території Хорольської міської територіальної громади відповідно до розпорядження міського голови. У цей день просимо приспустити Державні Прапори України, утриматися від розважальних заходів і вшанувати пам’ять полеглого Захисника хвилиною мовчання.
Крається серце від невимовного болю й гіркого усвідомлення того, що найкращі сини України, її незламні Воїни, кладуть на жертовний вівтар українсько-московської екзистенціальної війни найдорожче – власне життя. Вони йдуть у вічність заради нашої свободи, заради права кожного українця жити під мирним небом, чути дитячий сміх, зустрічати світанки на рідній землі та вірити у майбутнє своїх нащадків. Схиляючи голови у скорботі, ми даємо мовчазну, але непорушну обітницю – пам’ятати кожного полеглого Героя, свято шанувати їхню непомірну жертовність і берегти правду про їхній подвиг у своїх серцях та в серцях прийдешніх поколінь.
Вічна пам’ять, слава і шана Герою Руслану! Назавжди з честю!
