Щоденно серця українців переповнюються нестерпним болем втрат. Поки на міжнародній політичній арені вирішується доля України у лабіринтах змов із країною-терористом, у несправедливій війні ми втрачаємо найкращих. Нашу націю нищать, з нашою країною не рахуються і таке не пробачається. Тим більше не пробачаються загублені життя Захисників, які з честю стали на захист рідної землі. Не пробачаються загублені життя і зламані долі мільйонів мирних українців.
Небесний легіон поповнив ще один Воїн з Хорольщини – Костянтин Миколайович Радченко
Щоденно серця українців переповнюються нестерпним болем втрат. Поки на міжнародній політичній арені вирішується доля України у лабіринтах змов із країною-терористом, у несправедливій війні ми втрачаємо найкращих.
Орденами «За мужність» III ступеня посмертно нагородили Воїнів-захисників Хорольщини – Бокшу Івана Олексійовича, Черницького Валентина Олексійовича та Гречихина Владислава Станіславовича. З глибокою шаною та щиросердною вдячністю рідним полеглих Героїв вручено нагороди від офіцерів ТЦК та СП: Івану Бокші та Валентину Черницькому – від 1 відділу Лубенського РТЦК та СП, а Владиславу Гречихину днями раніше – від Великобагачанського РТЦК та СП.
Війні не видно ні кінця, ні краю. На жаль, у її горнилі гинуть кращі з кращих сини і доньки України, на долю яких випала благородна, але смертельно небезпечна місія захищати. З глибоким сумом і болем сповіщаємо Хорольську громаду про гірку втрату нашого земляка-військовослужбовця Сергія Анатолійовича Єрченка.
24 лютого 2022 року почався відлік нестерпного життя для кожного українця, якого доторкнулася війна. 19 листопада 2024 року виповнилося 1000 днів з початку віроломного вторгнення в Україну російських окупантів. Всі ці 1000 довгих днів і ночей для українського народу стали пеклом нелюдських випробувань, переповненого болем, муками, стражданнями, страхами, поневіряннями по світу, людськими втратами, руїнами, згарищами з потоками кривавих сліз...
Хорольська громада з важким болем і невимовною тугою повідомляє про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
Найкращі. Наймогутніші. Найміцніші. Саме такі чоловіки – гідні сини України стають у стрій військових формувань Збройних Сил України та Сил Оборони, аби боронити рідну землю і український народ від ворожих посягань. На жаль, війна продовжує забирати найкращих, хто без роздумів і вагань став на захист Батьківщини. Пекельним болем пронизала серця мешканців Хорольської громади трагічна звістка з фронту.
Найкращі. Наймогутніші. Найміцніші. Саме такі чоловіки – гідні сини України стають у стрій військових формувань Збройних Сил України та Сил Оборони, аби боронити рідну землю і український народ від ворожих посягань. Війна продовжує забирати найкращих, хто без роздумів і вагань став на захист Батьківщини. Пекельним болем пронизала серця мешканців Хорольської громади трагічна звістка з фронту.
Олександр Євгенович Гусаренко як палаюча зірка на темному непроглядному небі людського болю осяював усе своїм життям до останнього моменту і подиху. До останнього рідні й близькі надіялися, що безвісти зниклий Захисник знайдеться і повернеться живим. На жаль, дива не трапилося і через п’ять місяців невідомості, марних надій і сподівань, впізнане за результатами ДНК-експертизи тіло полеглого Воїна захоронили у рідному селі Клепачі.
