Дорогою честі та нескореної звитяги повернувся з фронтових рубежів у безсмертя Герой, який загартувався в запеклих боях і став не просто Воїном, а легендою. Молодший сержант, старший стрілець-оператор 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону 3 окремої штурмової бригади ЗСУ – Андрія Олександровича Папія став у стрій небесного Легіону і став взірцем Воїнської честі не лише для бойового братерства, а й для нащадків.

Земний шлях Андрія був коротким, але сповненим світла, честі й гідності. Хорольська громада й Україна втратила мужнього сина, Воїна нового покоління, який обрав дорогу служіння ще тоді, коли міг жити тихим мирним життям.

У п’ятницю, 06 березня, на площі скорботи біля пам’ятника Тарасові Шевченкові у місті Хоролі зібралося хорольське земляцтво, аби провести у засвіти Воїна-титана Андрія. З прощальною промовою до присутніх звернулися: заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Валентин Місніченко, староста Ялосовецького старостату Вячеслав Чорненький, голова первинної організації ветеранів Лідія Акимчук та бойовий побратим з підрозділу ССО. Заупокійне богослужіння на площі та чин поховання новопреставленого убитого Воїна світла Андрія на цвинтарі в селі Ялосовецьке звершив представник духовенства Полтавської єпархії Православної Церкви України, настоятель Свято-Михайлівської церкви в місті Решетилівці, протоієрей – отець Михайло. Про життєвий шлях Воїна розповіли ведучі – представники відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Оксана Левіна та Ірина Редька.

Папій Андрій Олександрович народився 10 листопада 1992 року в мальовничому селі Ялосовецьке (нині Ялосовецького старостинського округу) в родині сільських трударів. З дитинства він увібрав у себе найкращі риси хліборобського роду – працелюбність, витривалість, повагу до землі та людей. У 1999 році переступив поріг Ялосовецької загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, яку успішно закінчив у 2010 році, залишивши по собі добру пам’ять старанного учня і щирого товариша.

Обравши шлях допомоги людям, Андрій продовжив навчання у Полтавському базовому медичному фаховому коледжі. Його професійне покликання – рятувати, підтримувати, відновлювати згодом виявилося і в цивільному житті. Після строкової військової служби він працював техніком протезистом-ортезистом, допомагаючи людям знову ставати на ноги, у прямому й переносному значенні. Це була робота не просто фахівця, а людини великого милосердного серця.

Коли над Батьківщиною нависла смертельна загроза і армія рф не припиняла своє ганебне віроломне вторгнення в Україні під назвою «СВО», він без вагань зробив свідомий чоловічий вибір. 14 квітня 2023 року Герой-оборонець добровільно підписав контракт і став до лав Збройних Сил України. Шлях його бойової слави проліг через елітний, найсучасніший окремий рід Сил оборони України – 140-й окремий центр спеціальних операцій. Це – відомий підрозділ, покликаний виконувати найскладніші, найризикованіші й найвідповідальніші завдання, що змінюють хід історії і закладають міцний фундамент національної безпеки для майбутніх поколінь.

У званні старшого солдата Андрій пройшов курс підготовки марксмена (снайпера) у 142-му навчально-тренувальному центрі імені генерал-хорунжого Всеволода Змієнка на Житомирщині. Його бойовим кредо стали слова легендарного тренувального центру: «Перемога любить старанність». І він доводив це щодня – виснажливими тренуваннями, бездоганною дисципліною, постійним самовдосконаленням. Як одного з найстаранніших та найперспективніших бійців, його відібрали для проходження курсу навчання за стандартами НАТО під керівництвом інструкторів у Великій Британії.

Згодом Андрій підписав контракт і потрапив до 3-ьої окремої штурмової бригади, однак душею завжди залишався зі своїми братами-спецпризначенцями. Разом із побратимами він тримав оборону на передовій, на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони, де щодня вирішується доля держави. У найзапекліших боях проявляв мужність, холоднокровність і сталеву витримку, гідно даючи відсіч російським окупантам.

Його бойовий шлях відзначений державними й відомчими нагородами, зокрема нагрудним знаком «Ветеран війни» та відзнакою Президента України «За оборону України». Та найвищою відзнакою для нього була довіра побратимів і впевненість, що він стоїть на правильному боці історії.

На 34-му році життя сталося непоправне – Андрій Олександрович героїчно загинув під час виконання чергового бойового завдання на Харківщині, боронячи рідну землю від ворога. Його серце перестало битися там, де народжується новітня історія української звитяги.

Він був не лише Воїном, а й людиною надзвичайної сили духу. Захоплювався велоспортом, боксом, змішаними бойовими мистецтвами ММА, плаванням, бігом, швидкою ходьбою. Брав участь у марафонських забігах різних рівнів, здобуваючи численні нагороди, грамоти та медалі. Спорт для нього був школою характеру – витривалості, самодисципліни, волі до перемоги.

Сильний, рішучий, внутрішньо зібраний і незламний – таким його знали побратими й друзі. Змалку виховував у собі витримку, не зупинявся на досягнутому, постійно вдосконалював фізичну форму та гартував дух. Водночас мав добру вдачу, щире серце й завжди був готовий підставити плече тим, хто потребував підтримки.

Його життя стало прикладом того, як із простої сільської родини виростає справжній Герой, здатний віддати найдорожче за свободу свого народу. Пам’ять про Андрія Папія житиме в серцях земляків, у вдячності побратимів, у вільному небі над Україною. Він не просто загинув – він став частиною нескореної нації. І доки майорить синьо-жовтий стяг, його подвиг буде жити вічно – у нашій пам’яті, у наших серцях і гідності.

Розділяємо невимовний біль утрати з найдорожчими для нього людьми – тими, для кого Андрій був люблячим сином, турботливим батьком, надійним братом і другом. У скорботі схиляємо голови разом із: донькою – Анастасією Андріївною Папій, сестрою – Анжелою Олександрівною Романенко, зятем – Олегом Андрійовичем Романенком, племінницею – Вікторією Олегівною Романенко, мамою – Нелею Григорівною Папій, дідом – Петром Якимовичем Папієм, дядьками – Акимом Петровичем Папієм та Юрієм Григоровичем Папієм, тіткою – Любов’ю Петрівною Папій, тіткою – Тамарою Григорівною Тунтулою, дядьком – Василем Петровичем Тунтулою , хрещеною – Вітою Вікторівною Лагутою, родиною Довгополих та всіма небайдужими до непоправного горя.  

Віднині ім’я Андрія Папія вписане у безсмертну книгу звитяги українських новітніх Героїв. А в шумі вітрів, у тихому шелесті тополь біля могили молодого бійця, у синьому небі над рідним Ялосовецьким відлунюватиме його віддане серце, що любило життя, людей і Україну. Лиш та любов справжня, яка до інших більша за своє життя…

Вічна пам'ять і шана Героєві Андрію!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ