Давні священні місця, які так любили наші прадіди,

                                                  треба шанувати і берегти для наших дітей.

                                                                                                                          Тарас Кутовий

 

«г. Хороль при реке Хорол и …»

 

            Для багатьох буде цікаво дізнатися, що на початку XIX ст. наше місто в офіційних джерелах називалося, як:

« г. Хорол, Полтавской губернии.

При реках Хороле и впадаемой в оную Дождевой Продухе». (Статистическое изображение городов и посадов Российской империи по 1825 г., Спб, 1829 г., с. 86.)

      Як вияснилося, що Продух – це: « родник, ручей, источник.»

 ( «Полный церковнословянский словарь» протоирея Г. Дьяченко. с.507).

   Те, що поряд із назвою міста стоїть назва ручая, говорить про його особливе значення.

 

Карта – план Хоролу 1787 р.

 

      На карті – плані м. Хоролу 1787 р.[1] ми бачимо, що р. Хорол, яка протікає попід містом,  має дві праві притоки: р. Лагодинку і ручай Дощову Продуху.

      Дощова Продуха обмежує місто із південного заходу, а р. Лагодинка розділяє місто на дві частини: : « Покрівську і Городську…»,  як свідчив хорольчанин Модест Димський [2].

        І ось, не дивлячись на те, що р. Лагодинка в багато разів довша і повноводніша за Дощову Продуху, перевагу отримав скромний ручай, який прославив м. Хорол на всю Полтавську губернію.

       Його назва говорить про те, що він підживлювався дощовими і талими водами. Але насправді  головним було живлення з великої кількості чудових джерел, що пробивалися з-під крутих схилів яру, по якому він протікав.

       Саме біля нього, на узвишші, відомому нам як «Красна Гірка» [3],   багато віків тому поселилися скіфи-землероби, а у XII – XIII cт. тут існувало давньоруське селище, про що свідчать археологічні знахідки, які зберігаються в місцевому краєзнавчому музеї. 

      Йшов час. В кінці XVIII - на початку XIX ст. (достеменна дата поки-що невідома) в південно-західній частині передмістя Хоролу виникає хутір Зубанівка [4], і початкова назва ручая  - Дощова  Продуха – поступово  виходить із вжитку і більше не згадується в офіційних джерелах. 

      З’являються такі нові топоніми, як Зубанівський ліс, Зубанівська вулиця, Зубанівське джерело, Зубанівська Криниця, вул. Кринична (тепер вул. Петровського),  провулок Родніковий.

 

Фрагмент плану м. Хорола, 1863р, з хутором Зубанівкою.

(ЦДІА, Спб, фонд 1293, оп.195, справа № 69)

 

А назва міста починає звучати так:

« Хорол или Хороль,

Уездный город при р. Хороле  и роднике Зубановском…»  (Экономическое состояние городских поселений европейской  России в 1861 – 1862 г. Спб, 1863 г. ч.2. с.45.)

 

      Чим же так відзначився Зубанівський  ручай?

А тим, що в його гирлі, де з-під гори пробилося декілька джерелець, якась добра людина збудувала криничку, що пізніше стала відома на всю губернію, як Зубанівська Криниця.

 

      Першу офіційну згадку про неї знаходимо в праці:

«Военно-статистическое обозрение Российской империи, 1848 г., т.12, ч.3.»

Там сказано: «… Колодезные воды Полтавской губернии, вообще, обнаруживают изобильное присутствие в недрах земли минеральных частиц, а более солей.  Легчайшая и лучшая вода  для употребления  в г. Хороле, известная там под названием Зубановской криницы.»

       А пізніше Зубанівській Криниці вже співаються дифірамби. Деякі з них наведемо.

     1.  Н. Арандаренко. Записки о Полтавской губернии. Часть III. Полтава, 1852 г., с. 238.

«В Хороле замечателен источник ключевой воды, вытекающий из горы в полуденной части города, называемый Зубановская – Криница. Вода в этом источнике чрезвычайно чистая, без примеси посторонних веществ, легкая и здоровая. Граждане города заботятся о содержании этого источника, который может почесться  наилучшим в губернии.

В народе есть предание, что в 1787 году Светлейший князь Потемкин в проезд свой через Хорол квартировал в доме купца Милькова  и пивши чай, нашел зубаневскую воду столь хорошею, что взял её с собою несколько бутылок и во все время пребывания своего в Яссах и Бухаресте, еженедельно присылал курьера за этою водою, которой и набирал всякий раз по 200 бутылок».

      2. Модест Димський. «Хорол, який він тепер є». [2] …«Є у нас Зубанівська криниця, - пъешь – не напъесся!... Старі люди кажуть, що воду з неї рядчики возили колись аж до Херсоні, - вельможному Потьомкіну, як вінъ воевавъ зъ  турком, и як їхала в Крим цариця Катерина. Чудова вода! Инші и лічутся нею -  мабуть Богъ помагає .»

 

 

Зубанівська Криниця

 

       3. А ось як пише про Зубанівську Криницю журналіст Валентин Посухов у своїй збірці «Легенди Полтавщини» [5]:

«…І всі хорольці дуже шанували криницю. Зробили там кілька зрубів. З одних брали воду, інші закриті стояли. Коли вони переповнювалися, вода стікала дерев’яною ринвою, бігла струмочком низиною. Навіть взимку не замерзала.  Місцина навколо криниці була огороджена. Зроблений під’їзд, за порядком слідкували виділені містом сторожі. Вони підмітали, пісочком притрушували, дивились за порядком, бо там завжди було багато люду. То самі хорольці приходили та приїздили, то водовози, які набирали тут воду й розвозили її по місту, продаючи по півкопійки чи по скільки там відро.

        Взимку на Йордань у криниці святили воду. Народу хтозна скільки збиралося. Ставили ворота, прикрашали та заквітчували їх. Довго веселились і всіляко розважались. Влітку на Маковія також гуляння було. Встеляли дорогу до криниці травою, зруб заплітали квітками, до півночі пісень виспівували, бажали один одному красного здоров’я та щастя....».

 

        Більше сотні років Зубанівська Криниця була для хорольчан святинею, цілительницею, символом щедрості, чистоти і духовності.

       Але знайшлися люди, яким так не здавалося. І тут вже історія  Зубанівської Криниці набуває нових обертів.

     Йшов 1953 рік. Міським головою на той час був Павлович Леонід Павлович.

 

Павлович Леонід Павлович

Міський голова (1950-1955рр.)

 

       Чи йому, чи можливо кому з його оточення прийшла в голову думка – подати цілющу воду з Криниці в кожен будинок міста. Почалося будівництво водогону. Але спочатку потрібно було «приборкати» джерело. Декілька днів йшла невтомна боротьба. Що заллють бетоном – то потужний струмінь води прорве його. Нарешті вдалося здолати природну силу, і джерельна вода слухняно потекла по трубам. Але вона вже перестала бути цілющою (в металевих трубах завжди тече мертва вода). З часом виявилося, що потужностей Зубанівського джерела на все місто не вистачає. Вирішили поряд пробити свердловину і домішувати артезіанську воду до джерельної. Але вода із свердловини виявилася солоною. І багато років жителі міста пили підсолену воду. Шукали колодязів із смачною живою водою. Знайшли чудові джерела в селі Кутуржисі, біля хутора Редчине. Звідтіля і до сьогодні  возять питну воду в Хорол, а також купують привозну воду в магазинах.

 

Джерело «Благодатне» біля хутора Редчине

 

       Не так давно джерело «Благодатне» облаштували і освятили. До цього долучилося багато небайдужих людей і з механічного заводу,  і з  «Комун -сервісу», і з Ботанічного саду, і приватні підприємці.

Роль координатора облаштування взяв на себе  Юрченко Володимир Дмитрович.

 

 

         А що із водогоном на місці Зубанівської Криниці? - Нічого. Його вже немає. Руїна. Міський водогін побудовано вже в іншому місці, біля старого корпусу Хорольського агропромислового коледжу.

         Невеличка екскурсія на місце бувшої Зубанівської Криниці, а пізніше  -міського водогону,  виявила таку гнітючу картину.

 

 

Вхід на бувший водогін

 

 

 

Територія бувшого водогону заросла очеретом, болотяними рослинами, верболозом.

 

 

 

Залишки споруд водогону.

         Так ганебно закінчилася історія впровадження  ідеї – напоїти жителів міста цілющою джерельною водою.

         В енциклопедичному довіднику «Хорольщина» (автори А.В.Козлов, В.А. Козлов, Ю.О. Лисенко, с.27)  про Зубанівську Криницю, як «життєдайне ключове джерело», приведено гарні свідчення. Але кінцівка розповіді про неї дивна: - «Нині не існує внаслідок зсуву». Правильніше було б доповнити: – внаслідок  «зсуву в мізках», або просто нерозумного господарювання.

         

       А щодо реального зсуву, то така участь настигнула  іншу криницю, яку пізніше, після знищення Зубанівської, збудували на луговині,  ближче до Зубанівського лісу.  Вода  в ній була теж чудовою, цілющою. Але в 70-ті роки там дійсно трапився зсув. Криницю «затягло» ґрунтом, а ландшафт місцини повністю змінився. Десь років через двадцять активісти міста  виявили місцезнаходження цієї криниці за допомогою спеціальних рамок. Викопали колодязь.  Міськрада допомогла поставити зруб із червоної верби. Але облаштувати місце біля колодязя, щоб люди мали можливість приходити сюди по воду, влада  не змогла, - чи не знайшлося коштів, або можливо просто не вистачило бажання чи розуміння. Сьогодні  цю місцину поглинули хащі та смітники. Зруб із червоної верби вкрадено.

 

Гладир Віктор Миколаєвич, один із  учасників відновлення криниці, біля її залишків, 2015 р.

 

  А Зубанівський ручай (бувша Дощова Продуха) існує і дотепер. Він і  сьогодні  грає свою визначну роль, являючись ландшафтною домінантою міста. Він наповнює каскад ставків, які не тільки підсилюють мальовничість цієї місцевості, але і значно поліпшують мікроклімат. Почав створювати ставки директор технікуму  тих часів Дряпак Іван Олександрович, продовжив будівництво каскаду його наступник – Шаригін Віктор Олександрович.

Дряпак Іван Олександрович

 

 

 

 

Шаригін Віктор Олександрович

 

       Біля витоку ручая  розташувався старовинний дубовий гай «Стежки», який став основою створення  Хорольського Ботанічного саду.

      Ініціатором створення Ботанічного саду став Красовський Володимир Васильович, кандидат біологічних наук, який з 2003 року, за безпосередньої участі місцевої влади,  успішно втілює в життя свою мрію. Сьогодні Ботанічний сад  складає площу 18 га навколо Зубанівського ручая,  біля якого  в недалекому майбутньому з’являться  і сад Юрського періоду, і Райський сад , Золотий і Рожевий сади, сади магнолій, бузків, колекції різноманітних рідкісних рослин різних унікальних територій України. Буде реконструйовано каскад ставків, облаштовано оглядові майданчики.  Можна буде пройти стежками вздовж ставків і помилуватися чудовими краєвидами. В Хоролі з’являться туристи!

 

 

Красовський Володимир Васильович

директор Ботанічного саду

 

 

Проект організації території Хорольського Ботанічного саду

 

 

 

  Візуалізація експозиційної ділянки Хорольського Ботанічного саду

(із проекту організації території)

 

 

Дубовий гай «Стежки» взимку, 2015 р.

 

 

 

Один із ставків каскаду, 2014 р.

 

 

 

Таким сьогодні ручай Зубанівський протікає по пров. Робітничому і

 впадає в старицю р. Хорол.

 

       Враховуючи перспективи розбудови Ботанічного саду, неможливо уявити собі цей культурно-історичний комплекс без Зубанівської Криниці. В свій час знайшлися «герої», які відібрали у хорольчан їхню святиню. Чи знайдуться сьогодні  справжні герої, які відновлять і повернуть людям  їх Криницю, і яких хорольчани будуть згадувати із вдячністю?

       Зубанівський ручай (Дощова Продуха) – це як намисто, окремими перлинами якого є і Ботанічний сад, і каскад ставків, і Красна Гірка, і бувша  (сподіваємося, що і майбутня) Зубанівська Криниця.

 

Література та коментарі:

 

1. Географічні описи Києва та Київського намісництва (1775 – 1786 рр.). – К.: Наукова думка, 1989.

 

2. Модест Димський. «Хорол, який він тепер є». Журнал «Основа». Южно-русскій литературно-ученый вестник. 1861 июля. С-Петербург в типографи Н. Тибленя и комп. Вісті. с. 1-7.

 

 3.Красна Гірка

      В Україні до цього часу зберігаються старі урочища, здебільшого високі горби з  назвою «Красна Гірка», яку вони отримали від «красної» весни, від «красних», тобто красивих горбів, узгір’їв, які першими вкривалися травою під променями весняного сонця. 

      На таких горбах у давнину  5 травня відзначалося свято Красної Гірки, або Красної Лелі, саме тоді, коли за спостережливим оком старожитніх природолюбів починав цвісти ясен, а ще такі дерева, в яких цвіт і лист з’являються  одночасно. На цих гірках, власне, і відзначалося свято: грали в народні ігри, співали пісень, танцювали, водили хороводи. Починався весняно-літній сезон на весілля.

     Існувало повір’я, що на Красній Горі ховаються духи чоловічої статі: упирі, перелісники, характерники, відьмаки, на противагу Лисій горі, де у травянистому схові вільно велося відьмам, чарівницям, мавкам та русалкам.

     Також, за свідченням В. Даля, на Красних Гірках у Фомину неділю поминали батьків.

 

4. Географо-статистический словарь Российской империи.

Составил Семенов, 1883 г., С-Петербург, т.5,  с. 527.

«…К городу примыкает хутор Кирстовка и Зубаневка, составляющие как бы городские передместья…»

 

5. В. Посухов. «Легенди Полтавщини», Полтава, 2003 р.

 

                                                                     Ольга Кожевнікова, краєзнавець.

                                                                      м. Хорол, травень, 2015 р.