Коли, хто і як визволяв Хорол

Козлов Андрій Володимирович,

учитель  історії і географії, вищої

кваліфікаційної категорії

Хорольської спеціалізованої

школи І-ІІІ ступенів №1, м. Хорол,

Хорольський район Полтавської

області

В історії нашого міста є дати, які ніколи не забуваються внаслідок своєї значущості, не стираються з пам’яті вдячних нащадків. Однією з таких вікопомних дат для Хорола є 19-21 вересня – день визволення міста від німецько-фашистських  загарбників.

За  повідомленнями радянського Інформбюро Хорол було визволено  19 вересня 1943 року.[4] Про це також свідчить документальна книга «Полтавщина в роки Великої Вітчизняної війни…» [3 c. 272]

Як відомо, наприкінці серпня 1943 року ряд фронтів Південно-західного напрямку перейшли в наступ. Головні сили Воронезького фронту, а саме: 47-ма і 52-а армії вели бойові дії на Полтавщині.

Хорол був важливим для фашистів, оскільки був центром гебіту, до якого входили Хорольський, Покровськобагачанський, Семенівський і Оболонянський райони, стояв на перехресті важливих шосейних шляхів, мав залізничну станцію і в ньому знаходилися два табори смерті (Дулаг №160 «Хорольська яма» і Дулаг №135 (на території середньої школи №2).

Вранці 19 вересня 1943 року спільними силами 7 та 8 гвардійських механізованих бригад і 3-го гвардійського механізованого корпусу 47-ї армії та 1831 самохідного артилерійського полку під командуванням полковника Михайла Йосиповича Радіонова, генерал-майора Данила Микитовича Бєлого та підполковника Андрія Кириловича Куликова місто було звільнено від ворога.[4] Визволивши центр міста Хорол і повідомивши про це командування, наступаючі частини одержали наказ змінити напрям свого удару в напрямку на Лубни і Канів. А.М. Самсонов, описуючи бойовий шлях 3-го гвардійського механізованого корпусу в книзі «От Волги до Балтики: Очерк истории 3-го гвардейского механизированного корпуса 1942-1945 гг» відмічає, що передовий загін 7-ї гвардійської механізованої бригади ранком 19 вересня  увірвався на південну окраїну міста Хорол, зав’язав вуличні бої. Спільними зусиллями 7-ї і 8-ї бригад  корпусу м. Хорол  було взяте ранком 19 вересня 1943 року. [5. С. 162-163] Командир корпусу генерал-майор Обухов В.Т. встиг доповісти про взяття м. Хорол і 20 вересня 1943 року Наказом Верховного Головнокомандуючого була оголошена подяка 3-му гвардійському механізованому корпусу.

Гарнізону в Хоролі не залишили і німці, скориставшись моментом повернулися до міста, яке було центром гебіту, щоб вивезти награбоване, знищити військовополонених, які залишилися живими і спалити місто. Цим вони і займалися протягом 19-20 вересня.

Вдруге Хорол було визволено військами 78 стрілецького корпусу під командуванням генерал-майора Георгія Олександровича Латишева. Наступ 373-ї Миргородської стрілецької дивізії в напрямку Миргород – Хорол – Семенівка – Золотоноша – Черкаси розпочався після короткочасного відпочинку  у звільненому від гітлерівців Миргороді (18.09.1943р.). [ 2. C.8.].

При визволенні Хорольщини кровопролитні бої відбулися поблизу сіл Хохулі та Вишняки. В запеклому бою біля села Хохулі 20 вересня 1943 року  героїчно відбивали атаки противника авангардний батальйон майора Бурмистрова та батальйон майора Коваля 1237-го стрілецького полку, 373-ї  Миргородської стрілецької дивізії. В цих боях противник втратив 3 танки, 1 самохідну гармату і до 100 чоловік убитими.

Як згадував уродженець с. Вишняки Соловей Іван Омелянович, який у вересні 1943 року проходив службу в 568 армійському гарматному  артилерійському полку 52-ї армії на посаді заступника командира полку по політичній частині: «Мне особенно памятен бой у села Вишняки – перекрёсток дорог Полтава – Миргород. После неудавшегося прорыва обороны немцев у перекрёстка дорог, было подбито три наших танка, полку была поставлена задача подавить огневые средства противника. Эту задачу полк выполнил. Путь в сторону Полтавы, где ещё шли бои и на Хорол  был открыт».[ 6]

Безпосередньо боїв за визволення Хорола не велося, оскільки окупанти, вчинивши свою чорну справу з міста втекли, залишивши згарища.

Як згадував  Бондаренко Микола Спиридонович, начальник артилерії 373-ї стрілецької дивізії: «С утра 21 сентября 1943 года командир 78 стрелкового корпуса приказал 373 стрелецкой дивизии продолжить преследование противника и утром 21 сентября дивизия освободила г. Хорол и железнодорожную станцию и вышла на рубеж: Кутуржиха, Петракеевка, Хвощивка к исходу дня».[1]

Визволені були і 196 в'язнів хорольських таборів смерті. Конвой під командуванням ката-фашиста Цудека вивів колону в’язнів, щоб розстріляти їх  в яру Середнє. По дорозі група відважних розвідників, яку очолював старший сержант Козлов В.А., відбила у ворога полонених.[7] 21 вересня 1943 року, в першій половині дня, полковник Обиденний Григорій Іванович, заступник командира  373-ї стрілецької дивізії провів у Хоролі мітинг, присвячений визволенню міста.

Очевидно, що Хорол визволяли двічі. Перший раз 19 вересня 1943 року  воїнами 3-го гвардійського механізованого корпусу генерал-майора Обухова В.Т., які увійшовши в Хорол, одержали наказ повернути на Березняки, і не маючи сил піхоти не закріпилися в Хоролі, не залишивши ніякого гарнізону.

Німці, побачивши, що в Хоролі (центрі гебіту) нікого не має повернулися, щоб забрати військовополонених, які залишилися живими і спалити місто, чим вони і займалися протягом 20 вересня.

Вдруге Хорол було визволено 21 вересня 1943 року військами 373-ї Миргородської стрілецької дивізії 78 стрілецького корпусу, командир генерал-майор Латишев Георгій Олександрович.

Такі випадки, коли населені пункти визволялися двічі були непоодинокими, але про таке в офіційних документах не згадувалося, боячись гніву Верховного Головнокомандуючого Сталіна Й.В.

На підступах до Хоролу та в боях за його визволення полягли смертю хоробрих понад 200 радянських воїнів. Їх імена увічнені в граніті на братських могилах.

Подвиг визволителів міста і району ніколи не зітреться в пам’яті вдячних хорольців.

Література

1. Бондаренко М. Так визволялася Хорольщина. //Колгоспна правда. – 9 травня 1966 року.

2. Козлов В.И., Назаретский В.Е., Замолуев В.В. Миргородская, трижды краснознаменная. Очерки о боевом пути  373 Миргородской  Краснознаменной  орденов Суворова и Кутузова стрелковой дивизии и о подвигах Героев Советского Союза этого соединения. – Миргород, 1990. – 34 с.

3. Полтавщина у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. 1941 – 1945. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1977. – 275 с.

4. //Радянська Хорольщина, 23 вересня 1943 року.

5. Самсонов А.М. «От Волги до Балтики». Очерк истории 3-го гвардейского механизированного корпуса 1942-1945гг. – М.: Наука, 1973. – 529 с.

6. Хорольський районний краєзнавчий музей. Спогади  Соловей І.О. Інв. № 48.

7. Шкиль В. Трагедія «Хорольської ями» не повинна повторитися. //Колгоспна правда, 19 вересня 1978 року.