Війні не видно ні кінця, ні краю. На жаль, у її горнилі гинуть кращі з кращих сини і доньки України, на долю яких випала благородна, але смертельно небезпечна місія захищати. З глибоким сумом і болем сповіщаємо Хорольську громаду про гірку втрату нашого земляка-військовослужбовця Сергія Анатолійовича Єрченка.
Ми, українці, – нація нескорених, сильних, вольових борців за справедливість і свободу. Щорічно, 21 листопада, на теренах України відзначається національне свято – День Гідності та Свободи. Ця знакова подія з трагічним скорботним забарвленням через збройну агресію рф символізує боротьбу українського народу за гідне життя у процвітаючій, вільній, демократичній, соціальній, правовій державі. День Гідності та Свободи стало зразком утвердження ідеалів свободи й демократії в Україні.
24 лютого 2022 року почався відлік нестерпного життя для кожного українця, якого доторкнулася війна. 19 листопада 2024 року виповнилося 1000 днів з початку віроломного вторгнення в Україну російських окупантів. Всі ці 1000 довгих днів і ночей для українського народу стали пеклом нелюдських випробувань, переповненого болем, муками, стражданнями, страхами, поневіряннями по світу, людськими втратами, руїнами, згарищами з потоками кривавих сліз...
До когорти Воїнів Небесного Легіону долучився сотий захисник із Хорольської громади 38-річний Сергій Анатолійович Киприк.
Прощання із старшим солдатом, механіком-водієм 53-тої окремої механізованої бригади відбулося 9 жовтня 2024 року на площі Т.Г.Шевченка міста Хорола. З жалобною промовою до рідних звернулися секретар міської ради Юлія Бойко, заступник міського голови Валентин Місніченко, староста Вишняківського старостату Анатолій Вовк та класний керівник Ілля Перетяка.
Війна особливо загострила відчуття скороминущості існування та крихкості миру. Війна принесла багато горя, сліз, страждань і біди у кожну українську родину, громаду та сколихнула всю країну. На Хорольщину знову прилетіла чорним круком трагічна, нестерпно болюча звістка. 7 липня 2024 року унаслідок ракетного обстрілу біля села Стецівка Сумського р-ну Сумської обл. загинув наш земляк-військовослужбовець із с.Козубівка Андріївського старостату – Юрій Юрійович Антонь (01.10.1985 р.н.).
Олександр Євгенович Гусаренко як палаюча зірка на темному непроглядному небі людського болю осяював усе своїм життям до останнього моменту і подиху. До останнього рідні й близькі надіялися, що безвісти зниклий Захисник знайдеться і повернеться живим. На жаль, дива не трапилося і через п’ять місяців невідомості, марних надій і сподівань, впізнане за результатами ДНК-експертизи тіло полеглого Воїна захоронили у рідному селі Клепачі.
Професійне свято Воїнів, які тримають наше українське небо, відзначається щорічно у першу неділю липня. Після початку повномасштабного віроломного вторгнення російського агресора в Україну кожен українець знає слово (абревіатуру) "ППО". За ним стоїть армія потужного війська, причетна до цілодобового захисту неба.
За Україну треба не помирати, а битися і бути готовим боротися до кінця, як це робив наш земляк з міста Хорола – мужній Воїн Микола Миколайович Рідкобород. Він відчайдушно обороняв Батьківщину, втім серце звитяжного лицаря навічно зупинилося 9 червня 2024 року в м. Святогірськ Краматорського р-ну Донецької обл. Ця трагічна звістка увірвалася чорним вороном у Хорольську громаду, до родини полеглого Захисника.
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
