Ридає матінка-земля вже не слізьми, а кривавими потоками рік… Чорнокрила війна безжально вириває з життя найкращих синів України, цвіт нації, тих, кому ще б жити, мріяти, кохати й творити гідне майбутнє рідної держави. Нестерпний біль і невимовна скорбота знову огорнули Хорольську громаду, а Україна втратила ще одного свого вірного Захисника, уродженця села Попівка Новоаврамівського старостату, юного Героя – Богдана Володимировича Шукліна.

У понеділок, 11 травня на площі скорботи Тараса Шевченка у Хоролі велелюдна громада зі щемом у серці провела у вічність новопреставленого солдата Богдана. У скорботній тиші, сповненій болю й невимовної втрати, із прощальним словом до рідних, близьких та всіх присутніх на жалобному мітингу та на цвинтарі на честь Героя звернулися: секретар міської ради – Юлія Бойко, староста Новоаврамівського старостату – Олексій Романов, старший лейтенант, заступник командира роти з психологічної підтримки персоналу – Микола Божко та класний керівник – Аліна Микитенко. Представник духовенства, священнослужитель Української Православної Церкви Кременчуцької єпархії, митрофорний протоієрей – Олександр Покас відслужив заупокійну літію на площі та звершив чин поховання на кладовищі в селі Попівка, підносячи молитви за упокій душі Воїна, який на самісінькому злеті віддав своє життя за Україну та білим янголом злетів до Небесного Воїнства.

Ведучі жалобного заходу – представниці відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Оксана Левіна та Олена Левіна – у проникливій оповіді провели присутніх світлими дорогами долі юного Героя: від скромних, тихих, осяяних юнацькими мріями днів мирного життя до тернистих шляхів війни на східних рубежах нашої держави.

Шуклін Богдан Володимирович народився 22 червня 2007 року в мальовничому селі Попівка Новоаврамівського старостату – у благословенному краї працьовитих і щирих людей, де серед широких полтавських ланів, під мирним небом рідної землі зростав юнак із відкритим серцем, світлими мріями та незламним українським духом. Життєва дорога юнака з багатодітної сім’ї, в якій крім нього ще виховується троє братів, лише починала розквітати, мов ранкова зоря над тихим батьківським двориком. Але жорстока війна безжально обірвала юне життя, сповнене надій, мрій і сподівань.

Перші кроки у дорослий світ Богдан зробив у стінах опорного закладу «Новоаврамівський ліцей» Хорольської міської ради, де проявив себе старанним, наполегливим та щирим учнем. 29 червня 2022 року він отримав свідоцтво про базову середню освіту, а рівно через два роки здобув повну загальну середню освіту. Вчителі, друзі та однокласники пам’ятатимуть його як скромного, доброзичливого, працьовитого, енергійного й цілеспрямованого юнака, який умів підтримати, підставити плече та ніколи не залишався осторонь.

Справжньою пристрастю Богдана був спорт. Його юне серце палко билося у ритмі перемог, сили духу та здорового суперництва. Легка атлетика, теніс, футбол, армрестлінг – у кожному виді спорту він прагнув бути кращим, загартовуючи характер і волю. Серед численних спортивних здобутків особливе місце посів кубок за ІІІ місце, здобутий 18 вересня 2021 року під час масштабного спортивного заходу «Хорольський забіг», присвяченого Дню міста та 78-й річниці вигнання нацистських окупантів із території Хорольщини. Його грамоти, медалі та відзнаки сьогодні стали безмовними свідками юнацьких звершень, що назавжди залишаться світлим спогадом для рідних і близьких.

Прагнучи бути корисним своїй громаді та державі, Богдан вступив до Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м.Хорол. 26 червня 2025 року він успішно захистив диплом кваліфікаційного робітника та здобув професію «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва категорії А1, А2; водій автотранспортних засобів категорії С». Попереду в юнака було мирне життя, праця, плани та мрії, однак зовсім юна, але сформована чоловіча гідність та поклик обов’язку перед Батьківщиною виявилися сильнішим за власний спокій.

24 грудня 2025 року Богдан Шуклін був призваний на військову службу за контрактом першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Не вагаючись ні миті, добровільно підписав контракт із військовою частиною 300-го навчального танкового полку 169-го навчального центру імені князя Ярослава Мудрого в селищі Десна на Чернігівщині, більш відомому як «Десна». Саме там, серед суворих військових буднів, юнак мужнів, загартовуючи силу волі та готуючись стати на захист рідної землі від російського агресора та його сателітів.

Його юність припала на час великого випробування для України. Замість безтурботних світанків і щасливих років молодості Богдан обрав шлях воїна – шлях честі, мужності та самопожертви. 31 березня 2026 року він здобув сертифікат за кваліфікацією «зовнішній пілот» та успішно склав іспит за програмою «курс фахової підготовки оператора безпілотних авіаційних комплексів мультироторного типу», пройшовши спеціалізоване навчання на базі 239-го полігону в Дніпропетровській області.

Солдат, оператор безпілотних літальних апаратів 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем 44 окремої механізованої бригади Збройних Сил України загинув 03 травня 2026 року, виконуючи військовий обов’язок та залишаючись до останнього подиху вірним присязі на вірність українському народові.

Життя Воїна світла обірвалося на одній із найгарячіших ділянок бойового зіткнення у Краматорському районі Донецької області внаслідок удару ворожого БпЛА-камікадзе літакового типу «МОЛНІЯ». У пеклі жорстокої війни Богдан до останнього залишався мужнім, незламним і відданим Україні. Він поклав своє молоде життя на вівтар свободи й незалежності держави, ставши символом нескореності української нації.

Смерть юного Героя – це невимовна трагедія для рідних, близьких, друзів, однокласників, побратимів і всієї Хорольської громади. Щиро співчуваємо та розділяємо біль втрати зі всіма рідними Героя, зокрема: мамою – Наталією Миколаївною Шукліною, татом – Володимиром Васильовичем Ващенком, бабусею – Тетяною Іванівною Шукліною, рідними братами – Павлом Миколайовичем Могильним, Романом Миколайовичем Могильним, Максимом Володимировичем Шукліним, дядьком – Сергієм Миколайовичем Шукліним. Немає слів, здатних загоїти рану материнського серця, втамувати біль родини чи повернути найдорожчу людину. Разом із Богданом Україна втратила частину свого майбутнього, свого світла й надії.

Йому було лише 18… Вік юності, надій і сподівань. Але замість мирного неба, студентських мрій і щасливого майбутнього юнак обрав шлях мужності, честі та жертовного служіння Батьківщині.  Світла пам’ять про Богдана Шукліна назавжди житиме у серцях земляків, як символ мужності юного покоління українців, яке стало на захист рідної землі.

Новітні Герої не вмирають! Їхні імена навіки закарбовуються в історії держави золотими літерами мужності й самопожертви. Світла пам’ять про Богдана Володимировича Шукліна житиме в серцях вдячних поколінь як приклад незламного патріотизму, честі та любові до рідної землі.

Схиляємо голови у глибокій скорботі перед світлим подвигом полеглого Захисника України.

Вічна слава і шана Лицарю української землі Богдану! Честь!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ