Травневі дні на тринадцятому році жорстокої, виснажливої російсько-української війни, осяяні погожим теплом весни, що мало б нести життя і відродження. Натомість вони приносять у Хорольську громаду гіркі, невимовно болючі звістки, від яких холоне кров і крається серце. Одна за одною фронтові вістки чорним крилом торкаються домівок, несучи тишу втрати, що важча за будь-які слова. За результатами ДНК-експертизи встановлено загибель нашого земляка – Пилипенка Романа Володимировича, 19 грудня 1981 року народження, уродженця села Кривці Ялосовецького старостату. 

Хорольське земляцтво провело у засвіти новопреставленого Воїна-захисника у четвер, 14 травня 2026 року, зустрічаючи навколішки «коридором пошани» його тіло біля монументу Великого Кобзаря у місті Хоролі. З проникливими словами до присутніх звернулися: секретар міської ради Юлія Бойко, староста Ялосовецького старостату Вячеслав Чорненький, командир 30 корпусу морської піхоти та мешканка села Кривці Лідія Гетьман. «Любов до Батьківщини для полеглого Героя стала тим наріжним каменем, на якому він будував свою честь, мужність і безсмертний подвиг заради майбутнього України» – промовив бойовий побратим Романа Володимировича біля смертного ложа Героя.

Заупокійне богослужіння на площі та чин поховання на кладовищі звершив представник духовенства Полтавської єпархії Православної Церкви України, священнослужитель Петро-Павлівського храму м.Хорол та Свято-Вознесенського храму в с.Клепачі, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець. Ведучі траурної церемонії прощання – представники відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Оксана Левіна та Ірина Редька розповіли присутнім історію життя нашого славного морпіха, який навічно став у стрій Небесного Воїнства.

Пилипенко Роман Володимирович народився 19 грудня 1981 року в селі Кривці — на тихій, споконвічній землі трударів-хліборобів, де люди змалку вчаться працювати сумлінно й жити з гідністю. Саме там почався його життєвий шлях – скромний, простий і водночас глибокий. Шкільні роки Романа пройшли у стінах Миколаївської неповної середньої школи, яку він закінчив 14 червня 1997 року, а згодом — Ялосовецької середньої загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, де завершив навчання 19 червня 1999 року. Уже тоді в ньому формувався характер – витриманий, працьовитий, без зайвих слів, але з твердим внутрішнім наповненням.

У лютому 2000 року Роман здобув кваліфікацію слюсаря з ремонту автомобілів ІІІ розряду в Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м.Хорол. Із цього моменту він упевнено ступив на шлях трудового життя, де все здобувалося чесною працею і вмінням тримати удари долі.

Строкову військову службу проходив у 5-ій окремій Слобожанській бригаді Національної гвардії України в місті Харкові. Там він загартувався як воїн, опанувавши військово-облікові спеціальності стрільця, стрільця-радіотехніка, а згодом снайпера. Служба навчила його головного: стояти на сторожі спокою інших, жертвуючи власним спокоєм і безпекою.

Після демобілізації з армії Роман повернувся до мирної праці. З 17 березня 2002 року працював у ПП «Якісний продукт» ДП фірми «Добробут-Сервіс», де пройшов шлях від вантажника до продавця-консультанта. З 1 вересня 2007 року працював сторожем у Ялосовецькій ЗОШ І–ІІІ ступенів, де його знали як відповідальну, спокійну та надійну людину. Він також займався власною справою, вирощуючи розсаду овочевих культур, а в Києві долучався до створення атрибутів для циркових артистів для телешоу «Україна має талант» на телеканалі СТБ. Всюди трудився відповідально, залишаючи частинку своєї працьовитої душі.

У сімейному житті Роман був опорою і надійним плечем. 24 квітня 2004 року він одружився з Ридою Наталією Анатоліївною. 18 липня 2004 року в родині народився син Ростислав – продовження роду, батькової сили, його гордість і надія, який нині обрав шлях військової освіти в Київському вищому навчальному закладі.

Коли розпочалася повномасштабна віроломна війна, Роман без вагань став у стрій Захисників. 2 червня 2023 року його було призвано на військову службу по загальній мобілізації першим відділом Лубенського РТЦК та СП. З 6 червня 2023 року проходив двомісячну базову військову підготовку в 1112-му навчальному зенітному ракетному полку – навчальній частині з підготовки фахівців для військових частин ППО. З 6 серпня 2023 року потрапив на передову в складі 37-ої окремої бригади морської піхоти Збройних Сил України. Роман Володимирович пройшов шлях справжнього Воїна – від навчання до бойового братерства, від перших кроків до передової.

Матрос, навідник відділення морської піхоти, Роман Пилипенко до останнього подиху залишався вірним присязі, Україні та своєму народові. Його ім’я довгий час жило між болісною надією та гіркою невідомістю – як рана, що не гоїться, як болісне й виснажливе чекання, що не має меж. 15 грудня 2024 року він загинув на Курахівсько-Вугледарському напрямку поблизу населеного пункту Богоявленка Волноваського району Донецької області – там, де кожен метр землі просякнутий мужністю, а небо пам’ятає імена своїх оборонців.

До проведення ідентифікації Роман вважався зниклим безвісти за особливих обставин. Довгі місяці надія не полишала серця рідних, тримаючись тонкою ниткою віри. Воїн-титан повернувся додому «на щиті», як Герой, що до кінця достойно пройшов свій воїнський шлях. Його життя стало частиною великої історії боротьби за свободу, а ім’я – назавжди вписане у пам’ять рідної землі, яку він боронив до останнього подиху.

У глибокій жалобі та скорботі схиляємо голови перед жертовним подвигом полеглого Воїна світла, який віддав найдорожче – власне життя. Щиро співчуваємо рідним Героя: мамі –  Тетяні Василівні Пилипенко, татові – Володимиру Михайловичу Пилипенку, синові – Ростиславу Романовичу Пилипенку, рідному брату – Володимиру Володимировичу Пилипенку, колишній дружині – Наталії Анатоліївні Шатохіній, тітці – Галині Василівні Пшеничній, дядькові – Анатолію Григоровичу Пшеничному, двоюрідним братам – Григорію Анатолійовичу та Євгенію Анатолійовичу Пшеничним (нині обоє стоять на захисті України в рядах ЗСУ), двоюрідним сестрам – Катерині Анатоліївні Кущенко та Ілоні Анатоліївні Пшеничній, тітці – Катерині Василівні Дем’яненко, двоюрідному братові – Сергію Павловичу Чемеру, усій великій родині, друзям, однокласникам, бойовим побратимам.

Новітній Герой України Роман Пилипенко не відійшов у небуття – він здійнявся у невидимий простір безсмертя, ставши нетлінними символом звитяги, честі й жертовної любові до Батьківщини. Його ім’я навіки вписано в літопис української державності золотими літерами слави, обпаленої вогнем війни та освяченої кров’ю мужніх синів і доньок України.

Світлий образ Захисника Романа Пилипенка житиме у віках – у пам’яті народу, у молитвах рідних, у вдячних серцях прийдешніх поколінь як уособлення незламного духу, відданості військовій присязі та священної любові до рідної землі. Його подвиг став частиною великої історії боротьби українського народу за свободу, гідність і незалежність.

Вічна і незгасна слава мужньому Лицарю української землі – Романові Пилипенкові!

Герої не вмирають! Честь і слава Захиснику України!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ