Війна наносить все глибші рани. Війна не жаліє нікого, забираючи навічно кращих синів і доньок України. Наш земляк з Хорольщини – Олександр Миколайович П’янін, який вважався зниклим безвісти з 29 липня 2022 у Чернігівській області, повернувся додому на вічний спочинок після пройденого пекла кровопролитної російсько-української війни. На жаль сподівання на те, що Воїн повернеться живим, давно згасли.
Війна наносить все глибші рани. Війна не жаліє нікого, забираючи навічно кращих синів і доньок України. З глибоким сумом сповіщаємо, що наш земляк з Хорольщини – Олександр Миколайович П’янін, який вважався зниклим безвісти з 29 липня 2022 на Чернігівщині, повертається додому на вічний спочинок після пройденого пекла кровопролитної російсько-української війни.
Сучасна російсько-українська війна вражає своїми масштабами і жахливими наслідками. Ми втрачаємо наймужніших і найсміливіших – кращих синів і доньок України, які стали на її захист та кожного з нас. 20 грудня Хорольське земляцтво провело у вічність ще одного нашого земляка-військовослужбовця ЗСУ із Староаврамівського старостату, відважного Воїна – рядового солдата Руслана Анатолійовича Петраша.
У війни немає жодних правил. Вона вражає жорстокістю і кількістю людських втрат. Вже неможливо осягнути масштаби трагічних наслідків для України та для тих родин, які втратили найближчих і найдорожчих від посягань агресора. Можна повернути окуповані рашистами землі, можна відбудувати зруйновані диким племенем орків міста і села. Біда у тому, що неможливо воскресити із мертвих убитих рашистськими загарбниками людей.
На передовій все залежить від волі, рішучості, бойової злагодженості та витривалості. Втім, немає жодних гарантій і жодних шансів вижить, коли ворог нещадно нищить наших захисників шквальним вогнем. 25 липня 2024 року на одному з найзапекліших напрямків фронту, поблизу н.п. Торецьк Бахмутського р-ну Донецької області, наш земляк із с.Радьки Староаврамівського старостату, старший сержант, командир міномету ОМБр ЗСУ – Сергій Валерійович Зибарєв отримав тяжкі поранення при виконанні бойового завдання із захисту Батьківщини.
Найкращі. Наймогутніші. Найміцніші. Саме такі чоловіки – гідні сини України стають у стрій військових формувань Збройних Сил України та Сил Оборони, аби боронити рідну землю і український народ від ворожих посягань. На жаль, війна продовжує забирати найкращих, хто без роздумів і вагань став на захист Батьківщини. Пекельним болем пронизала серця мешканців Хорольської громади трагічна звістка з фронту.
Олександр Євгенович Гусаренко як палаюча зірка на темному непроглядному небі людського болю осяював усе своїм життям до останнього моменту і подиху. До останнього рідні й близькі надіялися, що безвісти зниклий Захисник знайдеться і повернеться живим. На жаль, дива не трапилося і через п’ять місяців невідомості, марних надій і сподівань, впізнане за результатами ДНК-експертизи тіло полеглого Воїна захоронили у рідному селі Клепачі.
Через біль непоправних втрат людські душі перетворюються на випалені пустки. І день, і ніч війна не затихає і множить горе на нашій рідній українській землі. Війна назавжди таврує у нашій пам’яті, свідомості й підсвідомості знання про скороминущість існування, швидкоплинність життя і крихкість кришталевого миру.
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Щорічно 20 квітня світ відзначає День подяки волонтерам. Цього дня людство висловлює подяку всім, хто знайшов у собі силу, відвагу і доброту робити добрі справи, не вимагаючи нічого натомість. Для українців цей день має особливе значення, адже волонтери з самого початку повномасштабної війни намагаються допомагати своїй армії. Справжні волонтери роблять благородну справу наполегливо, невпинно і не задля слави.
