Найкращі. Наймогутніші. Найміцніші. Саме такі чоловіки – гідні сини України стають у стрій військових формувань Збройних Сил України та Сил Оборони, аби боронити рідну землю і український народ від ворожих посягань. На жаль, війна продовжує забирати найкращих, хто без роздумів і вагань став на захист Батьківщини. Пекельним болем пронизала серця мешканців Хорольської громади трагічна звістка з фронту.
Олександр Євгенович Гусаренко як палаюча зірка на темному непроглядному небі людського болю осяював усе своїм життям до останнього моменту і подиху. До останнього рідні й близькі надіялися, що безвісти зниклий Захисник знайдеться і повернеться живим. На жаль, дива не трапилося і через п’ять місяців невідомості, марних надій і сподівань, впізнане за результатами ДНК-експертизи тіло полеглого Воїна захоронили у рідному селі Клепачі.
Через біль непоправних втрат людські душі перетворюються на випалені пустки. І день, і ніч війна не затихає і множить горе на нашій рідній українській землі. Війна назавжди таврує у нашій пам’яті, свідомості й підсвідомості знання про скороминущість існування, швидкоплинність життя і крихкість кришталевого миру.
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Щорічно 20 квітня світ відзначає День подяки волонтерам. Цього дня людство висловлює подяку всім, хто знайшов у собі силу, відвагу і доброту робити добрі справи, не вимагаючи нічого натомість. Для українців цей день має особливе значення, адже волонтери з самого початку повномасштабної війни намагаються допомагати своїй армії. Справжні волонтери роблять благородну справу наполегливо, невпинно і не задля слави.
Російсько-українська війна лютує з особливою жорстокістю і на початку лютого 2024 року в нашу громаду донеслась чорна звістка про загибель земляка-військовослужбовця ЗСУ із с.Покровська Багачка. При виконанні бойового завдання, під час воєнних дій на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони в с.Богданівка Бахмутського р-ну Донецької обл. загинув смертю хоробрих солдат, стрілець 2 взводу 2 роти 463 батальйону 143 окремої піхотної бригади – Зуй Володимир Владиславович.
Перша трагічна звістка в 2024 році для Хорольської громади прилетіла з передових рубежів оборони. У тяжкому бою з окупантами 30 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Степове Покровського району Донецької області загинув наш земляк із с.Коломійцеве Озеро Штомпелівського старостинського округу – Тарас Васильович Савченко. Солдат, радіотелефоніст 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в складі окремої механізованої бригади ЗСУ загинув під час виконання бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини.
Білими лебедями відлітають у простір незвіданих світів наші Захисники, земне життя яких безжально забирає російський агресор. За кожною смертю – ціла історія безповоротно втраченого людського життя, зламана доля, обірваний вік, невиліковні й до нестерпності болючі рани втрат для найрідніших і найближчих людей. Це втрати, які неможливо осягнути не лише рідним. Це біль всієї України, яка втрачає кращих синів і доньок України, цвіт нації.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. У суботу, 4 листопада, над площею національного генія і пророка Тараса Шевченка у м.Хорол нависли свинцеві важкі хмари. І небо, і багатолюдна громада з сумом проводжали у засвіти полеглих Героїв – хорольця Романа Володимировича Левченка та бахмутчанина Сергія Анатолійовича Сидоренка.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. Хорольська громада зустрічає «на щиті» з поля бою захисника міста-фортеці Бахмуту – молодшого сержанта, начальника польової лазні взводу матеріального забезпечення танкового батальйону (в/ч А0989) 56-ої окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Збройних Сил України – Сергія Анатолійовича Сидоренка.
