Хорольська громада з глибоким сумом і невимовним болем у серці отримала трагічну звістку про смерть ще одного Героя. У перший день весни, 1 березня 2026 року, під час проходження військової служби на Харківщині зупинилося серце Захисника України Ніколенка Олександра Олександровича. Ще один вірний син української землі поповнив небесне військо Героїв, які віддали свої сили, здоров’я і життя за свободу та незалежність рідної держави. Йому назавжди залишиться 55…
Хорольське земляцтво зібралося 9 березня, у 212-ту річницю з Дня народження Тараса Шевченка, на площі скорботи біля підніжжя пам’ятника, аби гідно і з почестями провести у засвіти старшого солдата, оператора 1 комплексу радіоелектронної боротьби 3 БпЛА 2 взводу радіоелектронної боротьби роти радіоелектронної боротьби 144 ОМБр – Олександра Олександровича Ніколенка.
До присутніх на жалобному церемоніалі з прощальними проникливими словами звернувся заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів Валентин Місніченко. Заупокійне богослужіння на площі та чин поховання на Алеї Слави центрального міського кладовища звершив представник духовенства – священнослужитель Кременчуцької єпархії Української Православної Церкви, настоятель Свято-Вознесенського храму с.Козубівка, протоієрей, отець Василь Філіп. Представники відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини міської ради – Оксана Левіна та Ірина Редька, розповіли учасникам траурного зібрання про життєву долю Воїна.
Олександр народився 06 квітня 1970 року в Хоролі у відомій для багатьох інтелігентній родині. Папа Олександра – Олександр Іванович Ніколенко у 1998-2002 роках був міським головою. У 1987 році Олександр закінчив 10 класів Хорольської середньої школи №2 (нині ОЗ «Хорольська гімназія») із золотою медаллю за відмінні успіхи в навчанні. У старших класах на базі школи пройшов курси з підготовки водіїв транспортних засобів та отримав право на керування категорії С. Уже змалку його приваблювали дороги й далекі горизонти, а також прагнення пізнавати світ. Його завжди вабили нові знання – від ґрунтовного розуміння техніки до глибокого вивчення географії в університеті імені Т.Г.Шевченка. Вищу освіту підтвердив дипломом з відзнакою за спеціальністю «географія». Активний, допитливий, цілеспрямований, він був людиною широкого світогляду та справжнім фахівцем своєї справи. Його знали як людину, що завжди підставить плече у складну хвилину, як миротворця, який добре знав ціну людського спокою і злагоди.
У 1995 році Олександр Олександрович пройшов навчання за програмою підвищення кваліфікації працівників органів у справах молоді державної виконавчої влади при Українському науково-дослідному інституті проблем молоді. Після цього розпочав трудову діяльність на посаді головного спеціаліста служби у справах неповнолітніх Хорольської РДА, що проходила кілька етапів реорганізації. Згодом став виконробом по будівництву приватного АЗС на в’їзді в місто, де на управлінській посаді пропрацював близько 10 років. Певний час працював у приватній охоронній компанії в Києві.
У 2022 році він повернувся зі столиці до рідного Хорола. Саме тут знайшов свою тиху життєву пристань – втретє зустрів кохану жінку, Валентину Миколаївну. Їхнє весілля, що відбулося 24 серпня 2024 року, у День Незалежності України, стало символом віри в життя, у мирне майбутнє та перемогу світла над темрявою. Але війна мала свої жорстокі плани…
З 13 червня 2022 року Олександр Олександрович був призваний на військову службу по загальній мобілізації 1 відділом Лубенського РТЦК та СП. Проходив базову військову підготовку в місті Полтаві.
Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки фронту: Бахмут і Лиман на Донеччині, Новгород-Сіверський на Чернігівщині та Харківщині. Досвідчений Воїн, мужній і витривалий, нагороджений багатьма відзнаками, він був справжнім прикладом для своїх побратимів – людиною добра, сили духу й відданості Україні.
Хорольщина в зажурі схиляє голови у глибокій скорботі разом із рідними та близькими. Висловлюємо щирі співчуття родині полеглого Захисника та розділяємо невимовний біль утрати з найдорожчими для нього людьми: сином – Артемом Олександровичем, дружиною – Валентиною Миколаївною Ніколенко (Квич), двоюрідною сестрою – Ніною Миколаївною Трусовою, падчерками – Вікторією Степанівною Квич і Веронікою Степанівною Квич, невісткою – Світланою Миколаївною Єрмаковою, племінником – Віктором Сергійовичем Єрмаковим, який зараз також тримає стрій у лавах ЗСУ, друзями, однокласниками, бойовими побратимами. Нехай Господь дарує їм сили пережити цю непоправну втрату.
Війна безжально забирає найкращих синів української землі. Ім’я Олександра Ніколенка назавжди залишиться у світлій пам’яті земляків та в скорботному літописі боротьби українського народу за свободу і незалежність славетної держави.
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
