Війна – страшна, бо залишає після себе не лише зруйновані і спалені села та міста. Ця лиха сила приносить із собою багато горя та страждань, завжди бере у людства найбільшу ціну. Ми вже навчилися миритися з усіма її наслідками, але навчитися жити «БЕЗ» – практично неможливо. І знову Хорольська громада в смутку та скорботі…
Страшна війна продовжує вести свій кривавий лік. Вона ламає людські долі та приносить з собою лише горе. Щодня ми платимо дуже високу ціну за нашу свободу і незалежність.
Все більше свіжих могил з’являється на цвинтарях по всіх куточках України. Все більше державних прапорів майорить над тілами Героїв, що повернулися з поля бою «на щиті». Чорна звістка про загибель Воїна-земляка знову увірвалася у Хорольську громаду. Сповіщення про смерть Героя розірвало на шматки серця рідних і всіх, хто його знав особисто, як добродушну людину з великим золотим і хоробрим серцем.
Час не лікує біль від втрат, він замикає серце назавжди. Ще одне материнське серце розтерзала трагічна звістка із фронту. 12 грудня 2024 року в логові ворога загинув наш земляк із с.Вишняки – Ярослав Григорович Манженко. Молодший сержант, стрілець-номер обслуги десантно-штурмової бригади загинув унаслідок стрілецького бою, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі на вірність Україні та її народові.
Війна не просто безпощадно вбиває, вона руйнує і морально ламає навіть тих, хто здається сильним, міцним і незламним. У війни немає правил, вона вражає жорстокістю, залишаючи глибоко шрами на землі і в серцях людей. 13 вересня 2024 року став подвійним Днем жалоби для Хорольської громади, адже раптово обірвалося життя ще одного Захисника – Андрія Григоровича Кузуба. В один день Хорольське земляцтво провело у вічність двох Воїнів – Костюка Володимира Степановича із с.Костюки і Кузуба Андрія Григоровича із с.Козубівка.
Замість життєдайних дощів українська земля омивається гіркими сльозами втрат, потоками крові Захисників і мирних людей, які стали жертвами російського терору. Від болю втрат німіє простір, завмирає все навкруги і сенс буття фарбується у темні барви. Горе стукає в оселі земляків та заставляє стискатися наші серця. Нова страшна звістка прийшла у нашу Хорольську громаду.
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Часи випробувань для сучасної України – це непрості випробування для кожного з нас. Російський агресор прийшов до нас з війною, розділивши життя на «до» і «після». Щодня війна приносить горе, скорботу та втрати в українські родини. Ще в одну хорольську родину прийшла страшна звістка з фронту про загибель Героя-захисника. 17 травня 2024 року в бою за Батьківщину поблизу н.п. Красногорівка Покровського р-ну Донецької обл. загинув наш земляк, солдат, водій стрілецького батальйону – Горбунов Станіслав Леонідович.
Шановна громадо, дорогі віряни Хорольщини і України! Щиро вітаю Вас із світлою Вербною Неділею, днем входження Господа в Єрусалим! За доброю українською традицією, у мирний час, ми в цей величний день відвідували храми, зустрічались за святковим столом з родиною. У цей день прийнято бити один одного гілкою освяченої верби зі словами «Не я бʼю, верба бʼє, за тиждень Великдень».
У весняний день, 14 березня, наче завмерло все живе в природі навкруги. Із глибоким смутком і скорботою Хорольська громада навічно прощалася на площі Великого Кобзаря із новітнім Героєм України – Олександром Васильовичем Твердовським. Щоразу все важче й важче отримувати звістки про втрати наших молодих бійців, які мужньо боронять рідну землю…
