У день, коли слово «пам’ять» звучить особливо проникливо, Хорол схилив голови в глибокій скорботі й безмежній вдячності. 17 квітня 2026 року Алею Героїв доповнено конструкціями з портретами 30 полеглих Захисників – відданих синів України, які поклали своє життя за її свободу і гідне майбутнє. Ця урочиста й водночас щемлива подія об’єднала Хорольську громаду у спільній скорботі та глибокій пошані.
Під звуки молитви, у сакральній тиші, сповненій невимовного смутку, відслужено заупокійну літію за душі Воїнів, чиї імена навіки викарбувані в історії Хорольщини. Серед нових портретів – Захисники, які загинули у період із жовтня 2025 по січень 2026 року. Є й ті, хто поліг раніше, у 2024 році, однак тривалий час вважалися безвісти зниклими. Лише за результатами ДНК-експертизи їх було ідентифіковано, що дозволило повернути родинам гірку правду та надати можливість гідно поховати та вшанувати своїх Героїв.
До комеморативних заходів долучилися ветерани війни, рідні полеглих Героїв, представники місцевої влади, духовенства, громадських організацій, учнівської молоді та правоохоронці. У єдності поколінь та сердець звучала одна спільна молитва – за Україну, за мир, за вічний спокій тих, хто вже не повернеться у це земне життя.
Від початку російсько-української війни, з лютого 2014 року, Хорольська громада втратила 164 Захисники, у тому числі одну Захисницю. Це не просто цифри. Це – обірвані життя, недоспівані колискові, ненароджені діти, ненаписані повідомлення. Це – біль, що не вщухає, і рана, яка кровоточить у серці кожного. Це – страшна ціна, яку платить український народ за право бути вільними. Під час церемонії ведучі урочисто оголосили імена Героїв, чиї портрети відтепер проникливо дивляться мов із виміру вічності. Кожне ім’я – як удар серця. Кожен їх погляд – як мовчазний заповіт: пам’ятати, берегти, не зрадити.
Алея Героїв стала сакральним місцем, де час ніби зупиняється. Тут мовчання говорить гучніше за слова. Тут відчувається духовна присутність тих, хто став щитом для своєї держави. Їхні обличчя – це уособлення мужності, честі й самопожертви. Їхні подвиги – це вогонь, що освітлює шлях наступним поколінням. Пам’ять про них ніколи не згасне. Вона житиме у наших серцях, у наших вчинках, у нашій боротьбі за правду і свободу. Бо доки ми пам’ятаємо – вони живуть. Бо бути воїном – означає жити вічно…
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
