Страшна війна продовжує вести свій кривавий лік. Вона ламає людські долі та приносить з собою лише горе. Щодня ми платимо дуже високу ціну за нашу свободу і незалежність. 

У понеділок, 05 січня, на вкритій білим снігом землі Хорольська громада зібралася на площі імені Т.Г. Шевченка, щоб із глибоким сумом у серці провести в останню путь двох Захисників України – Бибика Петра Борисовича та Гордієнка Василя Олексійовича.

Тиша цього дня була особливо важкою. У ній – біль втрати, сльози рідних, скорбота і безмежна вдячність усієї громади тим, хто віддав життя за свободу і незалежність України.

Зі словами скорботи до рідних та присутніх звернулися Лубенської районної ради Тетяна Качаненко та  заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів Валентин Місніченко. Заупокійну літію провів священнослужитель, митрофорний протоієрей Микола Сабат, підносячи молитви за упокій душ полеглих воїнів.

Жителі громади вшанували пам’ять Героїв хвилиною мовчання та поклали квіти до їхніх ніг, віддаючи останню шану і дякуючи за подвиг, який неможливо виміряти словами.

Герої не вмирають. Вони житимуть у наших серцях, у пам’яті громади, у вільному майбутньому України. Світла і вічна пам’ять Захисникам…

Бибик Петро Борисович народився 30 травня 1972 року у Хоролі. Саме тут пройшли його дитячі та юнацькі роки, тут він здобував освіту в Хорольській гімназії № 2, формувався як особистість, як майбутній господар і трудівник. З юних років був відповідальним, працелюбним, щирим, поважав людей і завжди тримав слово.

Професійну освіту здобув у Міжрегіональному центрі професійної підготовки звільнених у запас військовослужбовців, отримавши спеціальність слюсаря-механіка. Пройшов строкову військову службу. Повернувшись до мирного життя, працював трактористом і комбайнером, а згодом тривалий час – механіком на СТО «Хорол-1». Його поважали колеги, цінували за золоті руки, порядність та готовність завжди прийти на допомогу.

Коли у березні 2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Петро Борисович добровільно став до лав захисників. Без вагань, за покликом серця, він пішов боронити свободу й незалежність нашої держави. Протягом трьох років ніс службу на найзапекліших напрямках фронту, зазнав усіх тягарів війни, мужньо витримав надлюдські випробування, залишаючись вірним присязі та бойовому братерству.

Війна не зламала його дух, але підірвала здоров’я. 01 січня 2026 року серце старшого солдата зупинилося – Петро Борисович помер внаслідок хвороб, набутих під час проходження військової служби, віддавши Україні найдорожче – своє життя.

Петро Борисович був людиною, яка понад усе цінувала родину, працю, рідну землю. Він був турботливим чоловіком і люблячим батьком.

Розділяємо біль втрати та щиро співчуваємо рідним загиблого Героя: дружині – Ользі Степанівні Бибик, доньці – Наталії Петрівні Бибик, родині Горьових, усім близьким, друзям, однокласникам і побратимам нашого земляка.

Гордієнко Василь Олексійович народився 19 січня 1978 року в місті Хорол – у простій, щирій українській землі, яка виховала в ньому чесність, працелюбність і глибоке відчуття обов’язку. Навчався у Хорольській спеціальній школі №1.

Прагнучи здобути фах і бути корисним суспільству, продовжив навчання у Кременчуцькому СПТУ, де отримав спеціальність електрозварювальника. Пройшов строкову військову службу, що стало першим свідомим кроком на шляху служіння державі.

У мирному житті працював на різних місцевих підприємствах, сумлінно виконуючи кожну справу. Найбільшу частину трудового шляху присвятив роботі охоронником в охоронному агентстві «Явір», де його цінували за відповідальність, надійність і людяність. Він мав твердий характер, але добре, відкрите серце.

У 2015 році, коли Україна потребувала своїх синів захисників, Василь Олексійович без вагань підписав контракт і став до лав Збройних Сил України у зоні проведення антитерористичної операції. Майже десять років свого життя він віддав військовій службі, залишаючись вірним присязі та бойовому братерству.

Навіть коли у 2024 році за станом здоров’я був визнаний обмежено придатним, він не залишив службу. Продовжив нести службу стрілець 3 відділення охорони взводу охорони першого відділу Лубенського РТЦК та СП у відділенні №1 Лубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, залишаючись відданим справі до останнього подиху.

1 січня 2026 року серце Захисника зупинилося. Василь Олексійович помер внаслідок хвороб, отриманих під час проходження військової служби. Його життєвий шлях – це шлях честі, самопожертви та любові до України.

За роки служби він був нагороджений численними відзнаками, серед яких особливою є відзнака «За вірність народу України» I ступеня, а також нагороди за 10 років сумлінної служби, участь в антитерористичній операції та з нагоди 100-річчя 92-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Щирі співчуття дружині – Наталії Іванівні Гордієнко, доньці – Олександрі Василівні Гордієнко, сину – Дмитру Васильовичу Гордієнку, який нині продовжує шлях батька, навчаючись на військовому факультеті.

Світлу пам’ять про Василя Олексійовича збережуть у серцях рідні, побратими, всі, хто мав честь його знати та вся Хорольська громада.

Поховали Захисників на Алеї Героїв міста Хорола. На їхню честь пролунав триразовий військовий постріл – як символ мужності, честі та вічної пам’яті.

Автор: Крістіна СУХОРУК

Фото: Юрій ТЯГНІЙ