Все більше свіжих могил з’являється на цвинтарях по всіх куточках України. Все більше державних прапорів майорить над тілами Героїв, що повернулися з поля бою «на щиті». Чорна звістка про загибель Воїна-земляка знову увірвалася у Хорольську громаду. Сповіщення про смерть Героя розірвало на шматки серця рідних і всіх, хто його знав особисто, як добродушну людину з великим золотим і хоробрим серцем.
9 січня 2025 року, під час ведення танкових боїв з ворожою ордою на одній з найзапекліших ліній бойового зіткнення першого ешелону оборони Харківського напрямку загинув уродженець Хорольщини – солдат, стрілець-снайпер 3-ої окремої штурмової бригади ЗСУ. З інформаційних джерел, зокрема зі слів адміністратора сторінки 3 ОШБр на Facebook, під час стримування ворожої атаки бійцями 3-ої ОШБр знищено 20 одиниць бойової техніки окупантів. 8 та 9 січня окупанти силами 4-ої гвардійської танкової дивізії імені ордена леніна 1-ої танкової краснознаменної армії намагалися здійснити прорив.
Спроби прорвати лінію оборони закінчилися для придворної армії москви провалом операції – українські Воїни дали гідну відсіч путінській армаді. Частину ворожої колони зупинили влучаннями з протитанкових ракетних комплексів, інша частина – підірвалася на замінованих узбіччях дороги. Недобиту техніку з особовим складом ворога наші пілоти атакували FPV-дронами. Наші Захисники відпрацювали скидами і артилерійським вогнем по ворожій піхоті. Один танк потопили на понтонній переправі. Добре дали ворогу бо зубах і ті, хто вижили, почали відступати.
Колись всі ці епізоди звитяжної боротьби з окупантами будуть екранізовані в документальних фільмах про російсько-українську війну. Ім’я одного із найхоробріших Героїв цих запеклих баталій – Ігоря Бондаренка буде навічно вкарбоване золотими літерами в літопис новітньої історії України.
Ігор Анатолійович народився 4 січня 1981 року й виріс у місті Хоролі. Проживав разом з батьками та сестрою в мікрорайоні МКК. Деякий час навчався у Хорольській загальноосвітній середній школі №1, а потім №4. Частенько відвідував і проводив літні канікули у бабусі з дідусем у селі Глибока Долина, нині Староаврамівського старостату. Ще з шкільних років був знайомий з майбутньою дружиною Анною. З обраницею серця склав шлюбну обітницю і створив щасливу сім’ю, де в атмосфері любові виховувалася донька Софія. Проходив строкову військову службу в лавах української армії. Отримав знання з ведення ресторанної справи та харчових технологій, освоївши професію кухара у Київському кулінарному технікуму.
Коли в Україну 24 лютого 2022 року прийшла страшна біда, а рашистська орда чорною грозовою хмарою насунула на столицю, Ігор Анатолійович без вагань став на захист сім’ї, родини і всього українського народу. У лавах ТРО Київщини гнав ворога з столиці від Прилук до кордонів Білорусії. Згодом захищав Батьківщину на східних рубежах, поблизу н.п. Сіверськодонецьк (до 2024 року – Сєвєродонецьк) Луганської області. Був комісований по сімейних обставинах, але не зміг знайти спокою в тилу і рвався тілом та душею в бій. Як справжній чоловік він розумів, що потрібний на фронті, тож повернувся туди у складі 3-ої ОШБр. Не зупиняли Воїна навіть вогнепальні осколкові поранення, бо в ньому жив справжній козацький дух, що тіло рвав до бою за волю українського народу і майбутніх поколінь.
Хорольська громада розділяє біль непоправної втрати та глибоко співчуває рідним: мамі – Ользі Іванівні Бондаренко, дружинні – Анні Бугайовій, донечці – Софії Бондаренко, сестрі – Оксані Анатоліївні Пестич, двоюрідним сестрам і братам, однокласникам, друзям, бойовому братерству та всім, кому гірчить полином його відхід у вічність.
Герою тепер навічно 44 роки. Поховають Героя 15 січня 2025 року в місті Києві, за який він відважно боровся.
Доземно вклоняємося за подвиг і шануємо світлу пам'ять Героя Ігоря Анатолійовича, який у зоряних світах триматиме небо над нами.
