У війни немає жодних правил. Вона вражає жорстокістю і кількістю людських втрат. Вже неможливо осягнути масштаби трагічних наслідків для України та для тих родин, які втратили найближчих і найдорожчих від посягань агресора. Можна повернути окуповані рашистами землі, можна відбудувати зруйновані диким племенем орків міста і села. Біда у тому, що неможливо воскресити із мертвих убитих рашистськими загарбниками людей.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
У строю нацгвардійців на одного Воїна, на жаль, стало менше. 21 серпня 2024 року Хорольську громаду облетіла трагічна чорна звістка про передчасну смерть військовослужбовця. За трагічних обставин під час ДТП у місті Києві, проходячи лікування після отриманих множинних поранень на полі бою, загинув наш земляк з села Березняки – Станіслав Миколайович Кірюшкін.
На фронті російсько-української війни гинуть кращі сини і доньки України. Когось вбивають рашисти на полю болю, когось мордують голодом і катують у полоні, а в когось не витримує серце. Ще одне гаряче й щире серце Воїна-захисника, яке боліло за Україну, не витримало постійної напруги. До рідного міста Хорола повернувся навічно військовослужбовець Збройних Сил України – мужній Воїн Микола Миколайович Рідкобород.
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Перша трагічна звістка в 2024 році для Хорольської громади прилетіла з передових рубежів оборони. У тяжкому бою з окупантами 30 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Степове Покровського району Донецької області загинув наш земляк із с.Коломійцеве Озеро Штомпелівського старостинського округу – Тарас Васильович Савченко. Солдат, радіотелефоніст 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в складі окремої механізованої бригади ЗСУ загинув під час виконання бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини.
Державна служба зайнятості впроваджує експериментальний проект з організації безкоштовного професійного навчання учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни в закладах професійної освіти Державної служби зайнятості.
Кожен новий день наближення до перемоги переповнюється гіркотою втрат. У небесному строю великого воїнства Захисників України постав ще один Герой з Хорольщини, взірець гідності та мужності – Валентин Вікторович Голуб. У день прощання із полеглим Героєм ридало небо, від суму рвалося надвоє…
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. У суботу, 4 листопада, над площею національного генія і пророка Тараса Шевченка у м.Хорол нависли свинцеві важкі хмари. І небо, і багатолюдна громада з сумом проводжали у засвіти полеглих Героїв – хорольця Романа Володимировича Левченка та бахмутчанина Сергія Анатолійовича Сидоренка.
