Вечір 27 червня 2025 року став особливим для тих, хто попрощався зі шкільним життям і ринув до обріїв дорослого життя. У цей святковий і водночас сумний вечір сплелись воєдино гіркота прощання зі світлом великої надії. У душевній і зворушливій атмосфері пройшов випускний вечір у Андріївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, де попрощалися з дитинством п’ятеро здобувачів освіти – двоє молодих мрійників і троє мрійниць, які ось-ось вирушають у дорогу самостійного життя.
Все стало марне в той найстрашніший день для всіх українців, коли війна вже не просто звучала десь за обрієм, а увірвалась у життя майже кожного українця. Найстрашнішими наслідками війни і відгуками її глибинної трагедії стали людські втрати. Хорольська громада втратила ще одного Героя, Захисника України, вірного сина рідної землі – Володимира Івановича Духна.
З глибоким сумом сповіщаємо, що 31 травня 2025 року на 48-му році життя перестало битися серце Дорошенко Світлани Володимирівни – адміністратора відділу «ЦНАП» виконавчого комітету Хорольської міської ради. Світлана Володимирівна народилася 15 липня 1976 року в місті Хоролі. Атестат про повну загальну середню освіту отримала у Штомпелівський середній школі.
1 червня 2025 року трагічно обірвалося життя Андрія Сергійовича Волошина – молодого політика, громадського діяча, депутата Лубенської районної ради VIII скликання. Андрій народився 30 січня 1992 року в місті Хоролі Полтавської області. Виховувався у закладі дошкільної освіти «Малятко». Загальну середню освіту здобував у Хорольській гімназії.
Морські піхотинці – це воїни, які ніколи не відступають та щодня доводять, що українська армія – це сила, міць і непохитна воля. На жаль, навіть найсміливіших і найхоробріших Воїнів настигає несправедлива смерть, бо окупантів ніщо не зупиняє на шляху до виконання злочинних кремлівських наказів. Ворог свідомо прийшов вбивать, спопелять, руйнувать і знищувати все українське.
До уваги мешканців Хорольської міської територіальної громади та небайдужих громадян! «На щиті» повернувся додому відважний Воїн – майор, старший оперативий черговий відділення бойового управління командного пункту штабу 37-ої окремої бригади морської піхоти Збройних Сил України – Олександр Петрович Бова.
Морські піхотинці – це воїни, які ніколи не відступають та щодня доводять, що українська армія – це сила, міць і непохитна воля. На жаль, навіть найсміливіших і найхоробріших Воїнів настигає несправедлива смерть, бо окупантів ніщо не зупиняє на шляху до виконання злочинних кремлівських наказів. Ворог свідомо прийшов вбивать, спопелять, руйнувать і знищувати все українське.
Коли йдуть у вічність такі люди, як Федір Федорович, утворюється порожнеча і світ стає меншим, сірим і спустошеним. Для рідних і близьких світ стає тьмяним і порожнім, бо війна жорстоко вбиває і забирає безповоротно. З глибоким сумом повідомляємо, що у найскорботніший день Страсного Великого тижня – страсну п’ятницю, 18 квітня 2025 року на 53 році життя перестало битися серце Героя, відданого сина і Захисника України – Федіра Федоровича Галая.
З глибоким сумом повідомляємо про трагедію, що трапилася 11 квітня 2025 року. Після тривалої боротьби за життя відійшов у вічність наш земляк із міста Хорола, Герой-захисник України – Володимир Олександрович Качаненко. 25 лютого 2025 року солдат, стрілець стрілецького відділення окремого стрілецького батальйону 63 ОМБр отримав тяжке поранення в голову в результаті ворожого танкового обстрілу, гідно й героїчно даючи відсіч противнику.
Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна, яка вбиває, нищить і калічить. Вже одинадцять років наша країна втрачає кращих своїх синів і доньок, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні.
