Хорольська громада з глибоким сумом і невимовним болем знову стала на коліна у скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу Захисника України – Євгенія Вікторовича Яненка. Військовослужбовець Збройних Сил України повернувся додому «на щиті», виконавши свій священний обов’язок перед Батьківщиною до кінця.
У вівторок, 21 квітня 2026 року, на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченкові відбулася траурна церемонія прощання. Під звуки жалобної мелодії та молитви громада схилила голови перед подвигом Воїна. Зі щемливим словом до рідних і присутніх звернулася секретар міської ради Юлія Бойко, висловивши щирі співчуття та слова вдячності, який віддав найдорожче – своє життя за свободу й незалежність держави.
Заупокійну літію та чин поховання звершив представник духовенства Української Православної Церкви Кременчуцької єпархії, настоятель Свято-Успенського собору, протоієрей, благочинний – отець Віталій Богайчик. У молитві єдналася вся Хорольська громада, просячи для новопреставленого Воїна вічного спокою в Царстві Небесному.
Ведучі жалобного заходу Оксана Левіна та Ірина Редька розповіли про життєвий шлях військовослужбовця – шлях, сповнений праці і безмежної відданості Україні.
Євгеній народився 5 липня 1976 року в місті Хоролі у родині робітників. Саме в рідному місті він зробив перші кроки, закінчив 8 класів Хорольської середньої школи №2, нині Хорольська гімназія, та почав свій трудовий шлях. Бажання бути корисним і любов до техніки привели його до Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців, де він здобув фах тракториста-машиніста.
У 1994 році він створив сім’ю з молодою красунею Інною, а вже наступного року відчув радість батьківства з народженням синочка Артема. Того ж року розпочався і його шлях військового – строкову службу Євгеній проходив у залізничних військах у Чернігові. Повернувшись додому, Євгеній ніколи не цурався роботи. Багато років він працював у сфері ритуальних послуг, виявляючи терпіння та витримку. Згодом, переїхавши до села Княжа Лука Староаврамівського старостату, він працював на фермі ТОВ «АСТАРТА ПРИХОРОЛЛЯ».
Останні 14 років він прожив у злагоді зі своєю супутницею Світланою Олександрівною. Особливим трепетом для нього були онуки цивільної дружини. Фраза «Мої внуки...» завжди звучала з його вуст з особливою гордістю.
27 лютого 2025 року він був призваний за мобілізацією Лубенським РТЦК та СП. Після підготовки у навчальному центрі «Десна», він вирушив на один із найважчих напрямків – Харківський.
Він боровся за кожен метр рідної землі. Молодший сержант проходив службу на посаді водія автомобільного відділення підрозділу боєприпасів взводу забезпечення артилерійського дивізіону в складі 48 окремої артилерійської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. 12 квітня 2026 року тіло воїна виявлено без ознак життя в Чугуївському районі Харківської області. Йому назавжди залишиться 49...
Хорольська громада з глибоким сумом висловлює співчуття усім, хто знав Євгенія: цивільній дружині – Світлані Олександрівні Шевченко, синові – Артемові Євгенійовичу Яненку, рідному братові – Геннадію Вікторовичу Яненку та його дружині Олені Вікторівні, племінниці – Марині Геннадіївні Яненко, невістці цивільної дружини – Катерині Сергіївні Мигоус, внуками – Вячеславу та Данилові, сватам – Анатолію Васильовичу Шевчуку, який теж проходив службу в лавах ЗСУ, Наталії Володимирівні Шевчук, колишній дружині – Інні Григорівні Яненко, рідним та дядькам, друзями, односельцям, бойовим побратимам.
Вічна пам’ять військовому!
Автор: Тетяна КАМЕНИСТА
Фото: Ірина ГРИГОРАШ
