Білим цвітом, що тихо облітає з дерев, і першим теплом весняного сонця Хорольщина зустрічає свого полеглого Захисника – Владислава Олеговича Олійніченка. Йому назавжди лише двадцять… Вік, у якому тільки починають будувати мрії, тільки починається пізнання світу й доросле життя. Він же віддав своє життя за свободу рідної землі, за Україну, за кожного з нас.
Солдат, оператор безпілотних літальних апаратів 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем 44 окремої механізованої бригади Збройних Сил України Владислав Олійніченко став одним із тих, хто тримав небо над Україною, хто бачив ворога ближче, ніж будь-хто інший, і хто щодня дивився в обличчя небезпеці.
Після вогнестрільного поранення голови, якого він зазнав 12 грудня 2025 року, молодий Воїн понад чотири з половиною місяці мужньо боровся за життя: спершу в клінічній лікарні «Феофанія» у Києві, згодом – у КНП «Львівське територіально медичне об’єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» «Лікарня Святого Пантелеймона». Попри зусилля лікарів і власну незламну волю, смерть виявилася невблаганною. Молодий солдат помер 30 квітня 2026 року в 20 річному віці. Це була відчайдушна боротьба хороброго бійця не лише за власне життя, це була боротьба за кожен новий день України.
Хорольська громада в глибокій жалобі. Ми схиляємо голови у скорботі, розділяємо біль втрати та висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Героя: мамі – Антоніні Іванівні Олійніченко, татові – Олегу Федоровичу Олійніченку, рідному брату – Ростиславу Олеговичу Олійніченку (нині проходить службу в ЗСУ), невістці – Людмилі Василівні Олійніченко, племінниці – Емілії, дідусям – Івану Івановичу Грищенку та Миколі Івановичу Бурчаку, бабусі – Тетяні Михайлівні Бурчак, дядьку – Юрію Федоровичу Олійніченку, тітці – Валентині Іванівні Трембач, дядьку – Анатолію Володимировичу Ковалю, тіткам – Світлані Іванівні Ткаченко, Аллі Миколаївні Колодяжній та їхнім родинам, двоюрідним сестрам – Каріні, Євгенії та їхнім родинам, хрещеним батькам, однокласникам, друзям, бойовим побратимам та всім небайдужим до тяжкого горя. Їхній біль – це біль усієї громади, це рана Укаїнни, яка безупинно кровоточить і не гоїться.
Молодий Воїн був безстрашним у бою й нещадним до ворога, але водночас – щирим, добрим і чуйним у житті. Він безмежно любив своїх батьків, родину, беріг дружбу, мав відкрите серце до людей і до світу. Саме такі молоді патріоти і стають Героями – не за наказом, а за покликом душі й гарячого хороброго серця.
Хорольщина проведе свого Захисника в останню земну путь з усіма військовими почестями під звуки салюту почесної варти та за православними традиціями – як визнання подвигу, який назавжди залишиться в пам’яті всього українського народу.
Увага!!! Траурна церемонія прощання з Героєм Владиславом Олійніченком відбудеться 07 травня 2026 року о 10:30 годині на площі скорботи біля пам’ятника Тарасу Шевченку, а чин поховання – на Алеї Слави центрального міського кладовища.
День поховання Героя Владислава оголошено днем жалоби на території Хорольської міської територіальної громади відповідно до розпорядження міського голови. У цей день просимо приспустити Державні Прапори України, утриматися від розважальних заходів і вшанувати пам’ять полеглого Захисника хвилиною мовчання.
Владислав повертається додому «на щиті»… Але він ніколи не зникне у вічності. Він житиме у кожному сході сонця над мирною землею, у кожному подиху свободи, яку виборював. Його ім’я назавжди вписане золотими літерами в літопис новітньої історії України як символ незламності, мужності й жертовної любові до Батьківщини.
Вічна слава Герою Владиславу Олійніченку. Світла пам’ять Воїну світла!
