Ще одна невимовно гірка звістка опустилася на Хорольську громаду, огорнувши серця тихим болем і скорботою. Ще одне життя, сповнене світла, любові й відданості рідній землі, обірвалося у боротьбі за наше завтра – за тишу наших світанків, за спокій рідних домівок. Білим соколом злетів у височінь небесну, залишивши земний шлях, мужній Воїн, незламний захисник України, вірний син свого народу – Олександр Іванович Кузнецов. Його душа стала частиною Небесного війська – світлого, вічного, нескореного.
Березень не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одному Герою Хорольщини віддали данину пам’яті. Хорольське земляцтво зібралося на площі скорботи біля пам’ятника Великому Кобзарю, аби з воїнськими почестями та за православними традиціями провести в останню земну дорогу новопреставленого солдата Сергія Григоровича Рідкоборода.
Війна безжально увірвалася в життя українців, розділивши його 24 лютого 2022 року на «до» і «після». Вона принесла біль утрат, гіркоту розлук і чорні звістки, що крають серця родин та громад. Та водночас ця жорстока доба явила світові справжню силу українського духу – незламність, жертовність і любов до рідної землі, за яку наші Воїни стали стіною. У боротьбі за свободу і незалежність України віддав власне життя наш земляк – Сергій Олексійович Олексенко.
Війна не зупиняється і її неможливо поставити на паузу. У горнилі жахливої, кровопролитної російсько-української війни щодня обриваються життя військових та цивільних – і це найбільша трагедія людської цивілізації. Зима січе морозами й знову приносить чорні звістки з фронту, що холодом проходять крізь серця небайдужих. Ще одна біда прийшла у Хорольську громаду, яка провела у засвіти земляка з Вишняківського старостату – Керницького Валентина Вікторовича.
Війна безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Дні, тижні, місяці, які складаються в роки чекання стають нестерпним випробуванням для родин, чиї сини, чоловіки, батьки вважалися безвісти зниклими. Вони жили вірою, що рідний голос ще озветься, що диво повернення стане реальністю.
Дощова похмура осінь прийшла на українську землю – четверта осінь повномасштабної війни… Її тишу, в задумі, з шелестом пожовклого листя і холодним подихом вітру, постійно розривають звуки сирен. Ще більше чується стогін скорботи, у прохолоді ранків – подих втрат, що бентежать серце і нагадують: війна триває. Війна не знає пір року – вона палить і серця, і долі, забираючи найкращих синів України. І з кожним осіннім листком земля приймає нову гірку звістку про тих, хто не повернувся з фронту…
Осінь знову прийшла на українську землю – четверта осінь повномасштабної війни… Її тишу, в задумі, з шелестом пожовклого листям і холодним подихом вітру, постійно розривають звуки сирен. Ще більше чується стогін скорботи, у прохолоді ранків – подих втрат, що бентежать серце і нагадують: війна триває. Війна не знає пір року – вона палить і серця, і долі, забираючи найкращих синів України. І з кожним осіннім листком земля приймає нову гірку звістку про тих, хто не повернувся з фронту…
З 20 лютого 2014 року розпочався відлік нової історичної ери, коли країна-агресор посягнула на території України і стала найбільшим порушником міжнародного права у ХХІ столітті. 24 лютого 2022 року російсько-українська війна стала відчутною для кожного українця, коли країна-терорист посилила ескалацію збройного конфлікту під ганебною назвою «СВО» і тотальна війна досягнула глобального масштабу. Увесь цивілізований світ потерпає від агресора, а найстрашнішим наслідком війни є втрата невинних людей.
З 20 лютого 2014 року розпочався відлік нової історичної ери, коли країна-агресор посягнула на території України і стала найбільшим порушником міжнародного права у ХХІ столітті. 24 лютого 2022 року російсько-українська війна стала відчутною для кожного українця, коли країна-терорист посилила ескалацію збройного конфлікту під ганебною назвою «СВО» і тотальна війна досягнула глобального масштабу. Увесь цивілізований світ потерпає від агресора, а найстрашнішим наслідком війни є втрата невинних людей.
Все більше свіжих могил з’являється на цвинтарях по всіх куточках України. Все більше державних прапорів майорить над тілами Героїв, що повернулися з поля бою «на щиті». Чорна звістка про загибель Воїна-земляка знову увірвалася у Хорольську громаду. Сповіщення про смерть Героя розірвало на шматки серця рідних і всіх, хто його знав особисто, як добродушну людину з великим золотим і хоробрим серцем.
