Дощова похмура осінь прийшла на українську землю – четверта осінь повномасштабної війни… Її тишу, в задумі, з шелестом пожовклого листя і холодним подихом вітру, постійно розривають звуки сирен. Ще більше чується стогін скорботи, у прохолоді ранків – подих втрат, що бентежать серце і нагадують: війна триває. Війна не знає пір року – вона палить і серця, і долі, забираючи найкращих синів України. І з кожним осіннім листком земля приймає нову гірку звістку про тих, хто не повернувся з фронту…
Хорольська громада провела у вічність ще одного мужнього Героя-захисника, солдата, стрільця-номера обслуги десантно-штурмового відділення 82-ої окремої десантно-штурмової Буковинської бригади – Кирія Артема Миколайовича. Він загинув у нерівному протистоянні з противником 8 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області.
Траурна церемонія прощання відбулася 28 жовтня 2025 року в середмісті Хорола, на площі біля пам’ятника Великому Кобзарю. З жалобними промовами до рідних та присутніх звернулися:секретар міської ради Юлія Бойко, староста Вишневого старостату Григорій Коханевич та діловод Наталія Квачко. Заупокійну літію на площі скорботи в м.Хорол та чин похорону біля рідного дому й на цвинтарі в с.Вишневе Вишневого старостинського округу провів представник духовенства – священнослужитель Кременчуцької єпархії Української Православної Церкви, настоятель Свято-Вознесенського храму с.Козубівка, протоієрей Василь Філіп.
Артем народився 3 травня 1983 року в місті Хоролі. У 1988 році разом з мамою і сестрою переїхав на постійне місце проживання у село Петрівку (нині Вишневе). Саме тут у 1990 році він розпочав свій шкільний шлях, а в 2001 році отримав атестат про повну загальну середню освіту. Ще школярем упевнено зробив перший крок у доросле життя – отримав посвідчення водія важкої техніки й розпочав трудову кар’єру на посаді тракториста у КСП імені Ватутіна. Більшу частину свого дорослого життя працював у ТОВ «АСТАРТА-ПРИХОРОЛЯ» механізатором молочнотоварної ферми. За багаторічну самовіддану працю, сумлінність і відданість обраній справі агропромислового комплексу неодноразово відзначався керівництвом підприємства грамотами різних рівнів та заохоченнями. Його портрет неодноразово був представлений до занесення на Дошку пошани «Звеличені працею».
У 2011 році одружився на коханій Валентині, разом з якою виховував пасинка Віктора та рідного сина Костянтина. Присвятив своє життя праці на фермі, любив сім’ю, мав золоті руки та був вправним господарем, на якого завжди можна було покластися. Його життєвий шлях був сповнений праці, честі й відповідальності, а доброта, щирість і турбота про рідних залишили по собі світлу пам’ять у серцях усіх, хто його знав.
Після призову по загальній мобілізації на особливий період з 20 жовтня 2023 року першим відділом Лубенського РТЦК та СП був направлений на навчання в Житомирську область. У військовому навчальному центрі він пройшов базову бойову підготовку для українських новобранців, бойове злагодження, військовий вишкіл та медичну підготовку. Згодом його направили на передову, де він мужньо обороняв Запорізький напрямок від наступу окупантів у складі 82-ої окремої десантно-штурмової Буковинської бригади. Хоча термін його служби на передовій складав лише близько трьох місяців, командування відзначило його мужність, старанність, відмінні особисті показники у бойових умовах та самовідданість Хрестом Десантно-штурмових військ ЗСУ від Міністерства оборони України.
8 лютого 2024 року зв’язок з рідними обірвався, і, як згодом виявилося, назавжди. Командування військової частини надало йому статус солдата, який безвісти зник. Лише у червні 2025 року рідним повідомили, що Артем, ймовірно, загинув, і необхідно провести молекулярно-генетичну експертизу. Мати та син пройшли тест на ДНК-сумісність, і 99,9% збіг біологічних матеріалів підтвердив факт загибелі. 10 жовтня 2025 року відділ розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров’я особи Слідчого управління Слідче управління Головного управління Національної поліції у Черкаській області, виніс постанову про ідентифікацію тіла. Так завершився довгий і виснажливий для рідних шлях повернення його «на щиті» додому, на рідну землю. Майже рік і вісім місяців після загибелі тіло безвісти зниклого солдата пройшло шлях повернення для поховання з військовими почестями та за православними традиціями. Трикратний салют почесної варти розривав простір, нагадуючи всім про подвиг молодого солдата.
Висловлюємо глибокі співчуття рідним і близьким у цей скорботний час, розділяючи біль втрати: мамі – Кирій Світлані Вікторівні, сестрі – Ганзі Людмилі Миколаївні, дружині – Даниленко Валентині Анатоліївні, синам – Кирію Костянтину Артемовичу та Даниленку Віктору Валерійовичу, племінникам – Тарасу, Христині, Данилу та Варварі, рідним, близьким, друзям, однокласникам, колегам, односельцям та бойовим побратимам.
Відданість, мужність і працелюбність Героя Артема залишили незгладимий слід у серцях рідних, колег і всіх, хто його знав і довічно пам’ятатиме світлий образ. Шана і пам’ять про Артема житиме в наших думках і серцях, а його подвиг завжди буде прикладом відваги та самопожертви. Світла пам’ять славному Герою Артему!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
