Коли мистецтво торкається найтонших струн душі, народжується особлива магія. А коли до високого мистецтва долучається благодійність – музика стає силою, що наближає довгоочікуваний день відновлення миру. У середу, 4 листопада, сцена Хорольського базового будинку культури стала осередком високого вокального мистецтва, щирих емоцій і незабутніх мелодій. Тут відбувся благодійний концерт «Зачаруй мої очі», присвячений 105-й річниці від дня народження видатного українського поета-пісняра Дмитра Омеляновича Луценка – талановитого сина Полтавщини, уродженця мальовничої Березової Рудки.
Щиро вітаю вас із професійним святом – Днем залізничників України! Залізниця – це значно більше, ніж колії, локомотиви та вагони. Це невтомний ритм життя країни, надійний зв’язок між містами й людьми, економічними центрами та долями мільйонів українців. За кожним відправленим потягом, кожним безпечним маршрутом і кожним прибуттям до місця призначення стоїть щоденна, відповідальна праця тисяч людей, для яких залізнична справа стала покликанням.
Війна забирає найцінніше – людські життя, залишаючи по собі чорні хрести, невиплакані сльози й рани, що не загоюються. Та є те, чого не здатні знищити ні ворожі кулі, ні безжальний час, – пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Україну, за її свободу, за право рідної землі жити під мирним небом. Знову чорна звістка розітнула тишу Хорольщини, принесла невимовний біль і поселила в серцях людей гіркий смуток.
Мир – це не просто відсутність війни. Це можливість жити, любити, працювати, виховувати дітей, будувати плани та впевнено дивитися у майбутнє. Для України Міжнародний день миру має особливе значення. Уже понад дванадцять років наша держава відстоює своє право на свободу, незалежність і мирне життя, а з початком повномасштабного вторгнення ця боротьба стала випробуванням для всього українського народу.
У разі загибелі чи зникнення безвісти військовослужбовця деякі члени його родини мають право на пенсію по втраті годувальника. Йдеться про непрацездатних членів сімʼї, для яких заробіток військовослужбовця був основним джерелом фінансів для життя. Пенсія призначається, поки вони непрацездатні. А для людей пенсійного віку – довічно.
Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.
Імена восьми Героїв Новоаврамівського краю тепер викарбувані на чорному граніті. Їхні портрети щодня дивитимуться на рідну землю. А їхній подвиг назавжди залишиться у пам’яті тих, заради кого вони віддали найдорожче – власне життя. У четвер, 10 вересня 2026 року, в серці Новоаврамівського старостату відбувся комеморативний захід, сповнений скорботи, вдячності та світлої пам’яті. Цього дня ще двоє синів Новоаврамівської землі – Анатолій Андрійович Киба та Олександр Віталійович Кривчун назавжди повернулися додому в граніті меморіальних дошок.
Є пам’ять, яку не здатен стерти час. Є імена, що назавжди вписані золотими літерами в історію рідного Хорольського краю та України. Є обличчя Героїв, які тепер дивляться на нас із меморіальних плит, нагадуючи про найвищу ціну свободи – людське життя.
За результатами засідання конкурсної комісії для визначення опорного закладу серед закладів загальної середньої освіти Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області переможцем стала Хорольська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №3 Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області.
Протокол №2 засідання конкурсної комісії щодо проведення конкурсу (IІ етап) на посаду керівника Тарасівського закладу загальної середньої освіти І-ІІ супенів Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області
За результатами засідання конкурсної комісії для визначення опорного закладу серед закладів загальної середньої освіти Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області переможцем стала Хорольська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №1 Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області.
21 квітня 2022 року на офіційному веб-сайті Української універсальної біржі акредитованого майданчика «Прозорро. Продажі» відбувся електронний аукціонна відчуження шляхом продажу будинку, розміщеного за адресою: Полтавська область, Лубенський район, місто Хорол, вулиця Кирстівка, 12.
