З 20 лютого 2014 року розпочався відлік нової історичної ери, коли країна-агресор посягнула на території України і стала найбільшим порушником міжнародного права у ХХІ столітті. 24 лютого 2022 року російсько-українська війна стала відчутною для кожного українця, коли країна-терорист посилила ескалацію збройного конфлікту під ганебною назвою «СВО» і тотальна війна досягнула глобального масштабу. Увесь цивілізований світ потерпає від агресора, а найстрашнішим наслідком війни є втрата невинних людей.
Все більше приходить чорних звісток про загибель наших славних Воїнів-захисників, які вступили в нерівний бій з окупантами. Ці імена ми зобов’язані шанувати, пам’ятати і берегти в серцях, як хоробрих і відважних борців-визволителів. У Хорольську громаду 3 березня 2025 року прийшла ще одна трагічна звістка про полеглого Героя, який відважно боровся із путінською машиною смерті. За результатами ДНК-експертизи, майже через пів року після загибелі, рідні отримали шокуюче й трагічне сповіщення про загибель мешканця села Шишаки Клепачівського старостату – Ігоря Вікторовича Гордієнка (16.02.1986 р.н.).
У п’ятницю, 7 березня 2025 року, на площі Великого Кобзаря у середмісті Хорола відбулася траурна церемонія прощання з молодим Воїном. З прощальною промовою до рідних та усіх присутніх на жалобному мітингу на честь Героя Ігоря звернулися секретар міської ради Юлія Бойко, заступник міського голови Валентин Місніченко та староста Клепачівського старостату Юрій Гузик. Представник духовенства Полтавської єпархії Православної Церкви України, священнослужитель Петро-Павлівського храму м.Хорол, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець провів заупокійне богослужіння і чин поховання новопреставленого убитого Воїна світла на площі, у Свято-Вознесенському храмі та на кладовищі в с.Клепачі.
Ігор народився 16 лютого 1986 року в місті Хоролі. З самого малечку його доля була дуже непростою, зітканою із низки тяжких випробувань. У підлітковому віці втратив маму – Любов Олексіївну Бондаренко, яка за трагічним збігом обставин загинула в автотрощі поблизу села Глибока Долина Староаврамівського старостату. Папа брав участь у вихованні, але найбільша відповідальність і турбота за юнаком взяли на себе дідусь і бабуся. Ігор виріс у них в селі Шишаки Клепачівського старостату. Там закінчив школу, а згодом вступив у Хорольський агропромисловий коледж на спеціальність «Механізація сільського господарства» та здобув професійну кваліфікацію техніка-механіка. Був працьовитим і мав хист до техніки. Отримав права на водіння транспортними засобами, у тому числі на с/г техніку. Перший етап трудової кар’єри розпочав із служби у всеукраїнській охоронній компанії «Явір-2000», охороняючи вантажі у вагонах на залізниці. Згодом охороняв будівельні об’єкти в приватній охоронній компанії «Антарес-2000». Близько пів року працював у СВК «Перемога» трактористом.
У 2001 році познайомився з Наною-Шіхіною, дружба з якою через кілька років переросла в кохання. У 2015 році в пари з’явився на світ синок Максим. Дитина пишається своїм татом і мріє в майбутньому стати військовим авіапілотом.
Добровільно прийняв рішення захищати державу в складі бойового підрозділу і з середини жовтня 2022 року з’явився у 1-й відділ Лубенського РТЦК та СП, заявивши про непохитне рішення справжнього чоловіка. Близько 2-х місяців проходив навчання у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки на Львівщині, більш відомому як «Яворівський військовий полігон». За розподілом командування направлений у військову частину механізованих військ, у складі якої гідно ніс військову службу на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони на Бахмутському, Харківському та Луганському напрямках фронту. На згадку про тата син Максим зберігає, як цінну родинну реліквію, нагрудний знак «Ветеран війни». На жаль, люблячий син ніколи не дочекається повернення татка живим із фронту, не зустріне з далекої дороги.
Молодший сержант, заступник командира бойової машини, навідник-оператор механізованого відділення 115-ої окремої механізованої бригади у складі 10-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ під псевдо «Гошик» загинув 7 вересня 2024 року. У пекельному вогні війни поліг смертю хоробрих 38-річний молодий танкіст, виконуючи бойове завдання по виявленню та знищенню сил противника неподалік н.п. Макіївка Сватівського р-ну Луганської обл. Народжений для життя, він згорів у полум’ї війни, яку розпалила кровожерлива російська імперія зла. Лише після проведення ДНК-експертизи тіло Захисника ідентифіковано та повернуто на рідну Хорольщину для гідного поховання. Ігор став 117-м Захисником з Хорольського краю у мартирологу полеглих Героїв-земляків, чиї імена навічно закарбовані в історії визвольної боротьби.
Вся Хорольська громада в глибокій жалобі співчуває родині полеглого Героя: сину – Максиму (2015 р.н.), дідусю – Олексію Трохимовичу Толоку, бабусі – Надії Степанівні Толок, батькові – Віктору Миколайовичу Педьку, дружині – Нані-Шіхіні Володимирівні Гордієнко, брату – Антону Ігоревичу Бондаренку, тещі – Ніні Степанівні Гвоздік, своячці – Тамарі Володимирівні Гвоздік, тітці – Раїсі Олексіївні Мусієнко, двоюрідним сестрам – Ірині Сергіївні Мусієнко та Руслані Сергіївні Мусієнко, другу дитинства – Юрію Миколайовичу Гузику, друзям, однокласникам, односельцям, бойовому братерству і всім тим, для кого безповоротна і непоправна втрата стала потрясінням і трагедією на все життя, а повага і світла пам'ять про Ігоря житимуть вічно.
Поховали славетного Героя на рідній землі за всіма традиціями і з воїнськими почестями під звуки трикратного салюту почесної варти. Прапор нашої держави на чорній могилі Ігоря майорітиме жовто-блакитними барвами поруч із воїнами-земляками: Максимом Новоселецьким, Дмитром Остапенком, Ігорем Туром, Олександром Гусаренком та Олександром Качаненком.
Ігор був відданим сином своєї Батьківщини, який добровільно долучився до лав української армії для захисту від масованої навали окупантів. Його мужність, відвага та самопожертва стали прикладом для всіх нас, а головне – символом відданості, героїзму, волі та незламного духу нашої нації. Герої не вмирають! Доземний уклін та безмежна вдячність за захист нашому славному Герою Ігорю Гордієнку!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
