У переддень Дня Державного Прапора України, 22 серпня 2025 року, хорольське земляцтво з представниками місцевої влади зібралися разом перед приміщенням міської ради, аби віддати шану одному з найвеличніших символів нашої державності – Державному Прапору. День Прапора – це свято єдності, бо де б ми не були – вдома чи за тисячі кілометрів від рідної домівки – серце українця завжди б’ється у такт із нашим синьо-жовтим стягом. Він єднає покоління, гуртує навколо ідеї вільної, сильної, європейської України.
Віками пам’ятатиме Хорольська громада та вся Україна той нестерпний біль від втрат, що все частіше озивається жалобою і молитвами за загиблими Воїнами. Особливо болісну втрату зазнала сім'я та друзі після трагічної загибелі мешканця міста Хорола в статусі внутрішньо переміщеної особи, солдата Євгенія Вікторовича Лук’янченка. Не лише від кулі ворога гинуть наші Захисники, а й від масованих ракетних обстрілів ще на етапі їх підготовки до зіткнення з ворогом на передовій лінії оборони.
Все частіше у натовпі зустрічаються згорьовані від втрат обличчя, все більше чорних хусток і спустошених від сліз очей. Сучасна війна вже давно вийшла за межі окопів і стрілецької зброї. Вона стала високотехнологічною, багатовимірною і неймовірно руйнівною – не лише фізично, а й психологічно, економічно, культурно. У новітній війні гинуть не лише тіла – змінюються люди, суспільства, нації. Війна призводить не лише до масових вбивств, а й до морального вигорання.
Коли йдуть у вічність такі люди, як Федір Федорович Галай, утворюється порожнеча і світ стає меншим, сірим і спустошеним. Для рідних і близьких світ стає тьмяним і порожнім, бо війна жорстоко вбиває і забирає безповоротно. Напередодні найбільшого православного свята Великодня, 19 квітня 2025 року, хорольське земляцтво провело в засвіти зі всіма почестями Героя, відданого сина і Захисника України – Федора Федоровича Галая.
Біль від втрат Героїв – це біль, який пронизує не лише родини, де вже ніколи не дочекаються з війни сина, чоловіка, брата, а й усе суспільство. Кожен наш Захисник – це цілий всесвіт: з мріями, з любов’ю, з добром, яке він ніс у світ. Таким був наш земляк, Герой-захисник Володимир Олександрович Качаненко, якого вбила кровожерлива путінська армада.
Хорольська громада в подвійному траурі й жалобі. Пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом вкотре торкнувся нашого краю. У четвер, 06 березня 2025 року, великою родиною хорольці попрощалися з двома Героями-захисниками – Романом Миколайовичем Чигрином та Леонідом Миколайовичем Дешевим, які одночасно з різних фронтових напрямків повернулися «на щиті» на малу Батьківщину.
Герої! Вони гинуть за Україну. Титани, які своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають від ворога кожного з нас! Хорольська громада знову схиляє голови в глибокій жалобі… На вічний спочинок з поля бою повернувся «на щиті» Воїн світла, наш земляк, мешканець с.Новоіванівка Ялосовецького старостинського округу – Алім Павлович Романенко.
Затяжна і виснажлива російсько-українська війна не просто безпощадно вбиває. Вона знищує фізично, катує, тисне і морально ламає навіть найміцніших. Навіть до тих, хто сховався за стіною байдужості вона все ближче підкрадається, бо насправді ближче, ніж здається. У війни немає правил, вона вражає жорстокістю, залишаючи глибокі шрами на землі, у душах і серцях людей.
22 січня 2025 року на центральній площі міста Хорола відбулося урочисте відкриття Галереї Героїв, присвяченої пам’яті полеглих Захисників України. На центральній площі міста експоновано 109 портретів Героїв-захисників Хорольщини, які віддали свої життя за свободу і незалежність нашої держави. Із них – 108 сонцесяйних облич військових чоловіків та одне обличчя жінки – бойової медикині Ірини Новік (Мартинюк).
Падав і кришився бетон Донецького аеропорту від шквального ворожого вогню, але вони стояли насмерть… З 26 травня 2014 до 23 січня 2015 року точилися одні з найзапекліших боїв у російсько-українській війні. «Кіборги» довели всьому світу, що українські Захисники міцніші за бетон, а їхня сила волі, витримка і гарт міцніші за сталь.
