Не встигає висихати рясно окроплена сльозами площа Тараса Шевченка у середмісті Хорола, де громада знову і знову схиляється в скорботі перед світлою пам’яттю своїх мужніх синів, вірних Захисників України. Ще одна болюча звістка чорним крилом торкнулася серця Хорольщини. Через півтора року невідомості, довгих молитов і болісного чекання, «на щиті» повернувся додому на вічний спочинок Герой – Віктор Юрійович Гуменний.
Не встигає висихати рясно окроплена сльозами площа Тараса Шевченка у середмісті Хорола, де громада знову і знову схиляється в скорботі перед світлою пам’яттю своїх мужніх синів, вірних Захисників України. Ще одна болюча звістка чорним крилом торкнулася серця Хорольщини. Через півтора року невідомості, довгих молитов і болісного чекання, «на щиті» повертається додому Герой – Віктор Юрійович Гуменний.
Ще одна невимовно гірка звістка опустилася на Хорольську громаду, огорнувши серця тихим болем і скорботою. Ще одне життя, сповнене світла, любові й відданості рідній землі, обірвалося у боротьбі за наше завтра – за тишу наших світанків, за спокій рідних домівок. Білим соколом злетів у височінь небесну, залишивши земний шлях, мужній Воїн, незламний захисник України, вірний син свого народу – Олександр Іванович Кузнецов. Його душа стала частиною Небесного війська – світлого, вічного, нескореного.
Ще одна болюча звістка чорним крилом торкнулася Хорольської громади. Ще одне серце, сповнене любові до рідної землі, перестало битися заради нашого мирного завтра. Білим соколом злетів у небесну даль, поповнивши лави Небесного війська, мужній захисник України, вірний син своєї Батьківщини – Олександр Іванович Кузнецов.
Немов білим журавлиним ключем, що розтинає небесну блакить, повертаються у рідний Хорольський край Захисники – ті, хто віддав найдорожче за свободу Батьківщини. Вони йдуть у вічність тихим кроком безсмертя, але назавжди залишаються у серцях живих. У переддень Великодніх свят, під скорботні звуки церковних передзвонів, Хорольська громада проведе в останню путь ще одного з найкращих синів України – Ігоря Івановича Зайця.
Немов білим журавлиним ключем, що розтинає небесну блакить, повертаються у рідний Хорольський край Захисники – ті, хто віддав найдорожче за свободу Батьківщини. Вони йдуть у вічність тихим кроком безсмертя, але назавжди залишаються у серцях живих. У переддень Великодніх свят, під скорботні звуки церковних передзвонів, Хорольська громада провела в останню путь ще одного з найкращих синів України – Ігоря Івановича Зайця.
Дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, має право на спеціальний статус. Як його оформити – роз’яснюють юристи системи надання безоплатної правничої допомоги. Право на отримання статутсу має дитина, яка до досягнення нею повноліття та внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів:
У Хорольську громаду, мов зловісний чорний крук, знову увірвалася пекуча звістка з передової – звістка, що розтинає серце навпіл. До світлої когорти Воїнів Небесного Легіону долучився 156-й Захисник із Хорольської громади – Вадим Миколайович Куц. Молодий, сповнений сил і планів, він став у стрій оборонців рідної землі, аби затулити собою мирне небо для нас. І тепер його ім’я навіки вписане у скорботний і водночас священний літопис незламності нашого краю.
Із сніговими заметілями та пронизливими північними вітрами в Хорольську громаду увірвалася чергова чорна звістка з фронтових рубежів. З глибоким сумом і невимовним болем у серці сповіщаємо про непоправну трагедію. 18 лютого 2026 року на Сумщині, внаслідок ворожої атаки FPV-дроном, загинув наш земляк із Хорольщини, уродженець села Вишняки – Вадим Миколайович Куц.
Війна безжально увірвалася в життя українців, розділивши його 24 лютого 2022 року на «до» і «після». Вона принесла біль утрат, гіркоту розлук і чорні звістки, що крають серця родин та громад. Та водночас ця жорстока доба явила світові справжню силу українського духу – незламність, жертовність і любов до рідної землі, за яку наші Воїни стали стіною. У боротьбі за свободу і незалежність України віддав власне життя наш земляк – Сергій Олексійович Олексенко.
