Дорогою честі повертається з фронтових рубежів у безсмертя Герой, який загартувався в запеклих боях і став не просто Воїном, а легендою. Ще одна болюча втрата чорним крилом торкнулася Хорольської землі – у скорботі схиляємо голови перед світлою пам’яттю Андрія Олександровича Папія, уродженця села Ялосовецьке.
24 лютого 2022 року – дата, що змінила наше життя на «до» і «після». Чотири роки тому війна чорним крилом накрила нашу рідну землю. І нині, чотири роки потому, Хорол зупинився і завмер у скорботній тиші, щоб схилити голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав життя за свободу України й за наше право жити під мирним небом.
До уваги мешканців Хорольської міської територіальної громади та всіх небайдужих! Чотири роки тому війна чорним крилом накрила нашу землю. Чотири роки боротьби, болю і незламності. У цей день ми зупинимося, щоб у тиші схилити голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав життя за свободу України, за наше право жити, працювати та мріяти під мирним небом.
Скорботна звістка чорним крилом знову накрила Хорольщину… Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих ще однієї непоправної втрати. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.
Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З невимовним болем втрати й тугою велелюдна громада Хорольщини провела у засвіти останньою земною дорогою мужнього Воїна-захисника – Силку Валерія Володимировича.
Хорольська громада в подвійному траурі й жалобі. Пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом вкотре торкнувся нашого краю. У четвер, 06 березня 2025 року, великою родиною хорольці попрощалися з двома Героями-захисниками – Романом Миколайовичем Чигрином та Леонідом Миколайовичем Дешевим, які одночасно з різних фронтових напрямків повернулися «на щиті» на малу Батьківщину.
Війна особливо загострила відчуття скороминущості існування та крихкості миру. Війна принесла багато горя, сліз, страждань і біди у кожну українську родину, громаду та сколихнула всю країну. На Хорольщину знову прилетіла чорним круком трагічна, нестерпно болюча звістка. 7 липня 2024 року унаслідок ракетного обстрілу біля села Стецівка Сумського р-ну Сумської обл. загинув наш земляк-військовослужбовець із с.Козубівка Андріївського старостату – Юрій Юрійович Антонь (01.10.1985 р.н.).
Війна особливо загострила відчуття скороминущості існування та крихкості миру. Війна принесла багато горя, сліз, страждань і біди у кожну українську родину, громаду та сколихнула всю країну. На Хорольщину знову прилетіла чорним круком трагічна, нестерпно болюча звістка. 7 липня 2024 року унаслідок ракетного обстрілу біля села Стецівка Сумського р-ну Сумської обл. загинув наш земляк-військовослужбовець із с.Козубівка Андріївського старостату – Юрій Юрійович Антонь (01.10.1985 р.н.).
Олександр Євгенович Гусаренко як палаюча зірка на темному непроглядному небі людського болю осяював усе своїм життям до останнього моменту і подиху. До останнього рідні й близькі надіялися, що безвісти зниклий Захисник знайдеться і повернеться живим. На жаль, дива не трапилося і через п’ять місяців невідомості, марних надій і сподівань, впізнане за результатами ДНК-експертизи тіло полеглого Воїна захоронили у рідному селі Клепачі.
На фронті російсько-української війни гинуть кращі сини і доньки України. Когось вбивають рашисти на полю болю, когось мордують голодом і катують у полоні, а в когось не витримує серце. Ще одне гаряче й щире серце Воїна-захисника, яке боліло за Україну, не витримало постійної напруги. До рідного міста Хорола повернувся навічно військовослужбовець Збройних Сил України – мужній Воїн Микола Миколайович Рідкобород.
