Хорольська громада з глибоким болем і водночас із невимовною гордістю схиляє голови перед світлою пам’яттю своїх відданих синів – молодшого сержанта Олександра Анатолійовича Микитенка та солдата Геннадія Григоровича Лісничого. За проявлену особисту мужність, стійкість духу, вірність військовій присязі та безпосередню участь у бойових діях наші Захисники посмертно удостоєні високих відомчих бойових нагород – почесних нагрудних знаків «Комбатантський Хрест» та нагрудних знаків «Честь та пам’ять».
Хорольська земля знову в скорботі… Вона приймає у своє царство вічного спокою не лише своїх синів і доньок, а й тих Героїв, які, рятуючись від війни, знаходили тут тимчасовий прихисток, але назавжди стали частиною нашої громади. Родина внутрішньо переміщених осіб з Луганщини, яка мешкає у Староаврамівському старостаті, отримала трагічну звістку про загибель Володимира Миколайовича Дудника – Воїна честі, мужності й незламного духу.
Війна безжально увірвалася в життя українців, розділивши його 24 лютого 2022 року на «до» і «після». Вона принесла біль утрат, гіркоту розлук і чорні звістки, що крають серця родин та громад. Та водночас ця жорстока доба явила світові справжню силу українського духу – незламність, жертовність і любов до рідної землі, за яку наші Воїни стали стіною. У боротьбі за свободу і незалежність України віддав власне життя наш земляк – Сергій Олексійович Олексенко.
Війна безжально випробовує людські долі, залишаючи по собі не лише зруйновані міста, а й нестерпну тишу чекання. Серед найболючіших її сторінок – історії Воїнів, які довгий час перебували у статусі безвісти зниклих. Для їхніх родин це були місяці й роки між надією та відчаєм, між вірою в диво і страхом почути гірку правду. І лише після проведення ДНК-експертиз настає визначеність – важка, трагічна, невблаганна, але така необхідна.
Війна безжально випробовує людські долі, залишаючи по собі не лише зруйновані міста, а й нестерпну тишу чекання. Серед найболючіших її сторінок – історії Воїнів, які довгий час перебували у статусі безвісти зниклих. Для їхніх родин це були місяці й роки між надією та відчаєм, між вірою в диво і страхом почути гірку правду. І лише після проведення ДНК-експертиз настає визначеність – важка, трагічна, невблаганна, але така необхідна.
Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих чергової непоправної трагедії. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.
Скорботна звістка чорним крилом знову накрила Хорольщину… Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих ще однієї непоправної втрати. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.
Сьогодні слово «дякую» звучить особливо глибоко й відповідально. Бо для Хорольської громади це не просто ввічливість чи правило етикету – це вияв нашої гідності, нашої совісті й нашої спільної сили. Ми дякуємо Захисникам і Захисницям України – тим, хто тримає небо, землю й рубежі свободи.
Страшна війна продовжує вести свій кривавий лік. Вона ламає людські долі та приносить з собою лише горе. Щодня ми платимо дуже високу ціну за нашу свободу і незалежність.
Морозний грудень огортає світ прозорою тишею в очікуванні дива, а різдвяна зірка ось-ось зійде над оселями, запалюючи в серцях вогник надії. У цей час юні таланти Хорольщини відкрили двері у власну казку. Це та чарівна казка, народжена з дитячої уяви й щирості, зігріта теплом маленьких рук і великою мрією, що вміє вірити беззастережно.
