У тиші, що звучала гучніше за будь-які слова, відбулася подія, яку неможливо виміряти ані часом, ані звичними людськими відчуттями. Подія, де біль і гордість стояли поруч, тримаючись за руки, відбулася в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради. Відбулося урочисте вручення державної нагороди тому, хто вже не прийде, але назавжди залишиться в нашій пам’яті і стукоті сердець.
Іменем Українського народу молодшого сержанта, стрільця 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького ЗСУ Владислава Івановича Щербину посмертно удостоєно високої державної відзнаки – ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Це не просто нагорода, це – визнання подвигу, викарбуваного кров’ю. Це – свідчення того, що Хорольська громада і Україна пам’ятає своїх синів, схиляючи голови в глибокій повазі та скорботі перед їхньою жертовністю.
Ще напередодні Різдва, 24 грудня 2025 року, рідні Героя отримали першу почесну бойову відзнаку – орден «Золотий Хрест», яким Владислава було нагороджено посмертно Указом Головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського. Тоді бойову нагороду вручено в долоньки чотиримісячного синочка Владислава, який так і не побачив свого татка. Та подвиг його не згас у часі, не розчинився в буденності війни. Крізь відстань вічності, у паралельних світах поза межами земного простору, він залишався у світлих добрих спогадах і зростав у пам’яті побратимів, у серцях люблячих людей, у вдячності держави і нашої Хорольської громади.
І ось, рівно через чотири місяці, – нове, ще вище визнання. За клопотанням командування військової частини А0409, відповідно до Указу Президента України від 2 січня 2026 року №2/2026, Владислава Щербину відзначено вдруге – цього разу орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Та найщемніша мить цієї церемонії – не слова, не накази і не урочисті формулювання. Найглибший біль – у серебрі нагрудного знаку, яку мати притискала до свого зраненого серця. Представниця місцевої влади – секретар міської ради Юлія Бойко та та представниця першого відділу Лубенського РТЦК та СП – начальник відділу цивільно-військового співробітництва, капітан Наталія Шегера вручили нагороду мамі полеглого Героя – Людмилі Григорівні. Вона все життя нестиме його ім’я – як оберіг, як безцінну родинну реліквію, як незгасний вогонь честі. Ця мить закарбується в пам’яті і залишиться з нами поза часом…
Владислав – не просто син, чоловік, батько, а справжній Воїн. Владислав – один із кращих піхотинців 30-ї ОМБр. Людина, яка до останнього подиху залишалася вірною військовій присязі та українському народові.
Йому було лише 29… Лише п’ять місяців не вистачило до ювілею. Але він встиг виконати за життя важливу місію – стати частиною нескореної історії вільної України. 29 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі села Залізнянське Бахмутського району на Донеччині, Владислав Щербина віддав своє життя за кожного з нас. За мир, який ще прийде, за небо, яке ще буде мирним. За дитинство свого сина, яке він захистив ціною власного життя.
Подвиг Владислава не згас у часі, не розчинився в буденності війни. Крізь відстань вічності, у паралельних світах поза межами земного простору, він залишався у світлих добрих спогадах і зростав у пам’яті побратимів, у серцях люблячих людей, у вдячності держави і нашої Хорольської громади. І сьогодні, коли в долонях маленької дитини сяє орден, вся країна мовчки схиляє голову... Орден «За мужність» – не просто нагорода, а – жива пам’ять. Це – біль, що не минає. Це – вдячність, яка не має часових меж.
Вічна слава і пам’ять Герою Владиславу! І вічна відповідальність живих – бути гідними його подвигу.
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
