Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
29-30 вересня 1941 року – дні, які навіки закарбувалися в трагічній пам’яті людства. У Бабиному Яру нацисти вчинили один із найбільших злочинів Другої світової війни: лише за два дні було розстріляно понад 33 тисячі євреїв Києва. Згодом ця земля стала братською могилою для десятків тисяч українців, ромів, військовополонених, представників різних національностей, які стали жертвами гітлерівського терору.
У п’ятницю, 23 травня 2025 року, у День, коли Україна вшановує Героїв та морських піхотинців, відбулися урочистості з нагоди відкриття меморіальної дошки Герою Хорольщини – Станіславу Леонідовичу Остапенку. Мітинг-реквієм вшанування пам’яті молодого Воїна, уродженця села Левченки Клепачівського старостату Хорольської громади, відбувся в Опорному закладі «Новооріхівський ліцей імені О.Г.Лелеченка» Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області.
Сталевий кулак Збройних Сил України – це славний Легіон танкових військ, що гідно дає по зубах ворожій армії російських окупантів. Російсько-українська війна продемонструвала безліч прикладів мужності українських воїнів-танкістів. Серед них багато танкістів, доля яких на війні дуже показова, а часом трагічна – в полон їх не беруть, а в разі ураження ворожим вогнем танк стає братською могилою для екіпажу.
Війна – найжахливіший винахід людства. Вона вбиває, ламає людські долі, розділяє близьких людей, розкидає по світу, змушує їх залишати домівки, змінювати звичний уклад життя. Щоразу, після трагічних звісток з фронту про загибель наших Героїв-захисників, холоне в жилах кров і стискається серце від жалю. Пригнічує і жахає моторошне усвідомлення того, що ми втрачаємо назавжди і безповоротно найкращих із людей…
На передовій все залежить від волі, рішучості, бойової злагодженості та витривалості. Втім, немає жодних гарантій і жодних шансів вижить, коли ворог нещадно нищить наших захисників шквальним вогнем. 25 липня 2024 року на одному з найзапекліших напрямків фронту, поблизу н.п. Торецьк Бахмутського р-ну Донецької області, наш земляк із с.Радьки Староаврамівського старостату, старший сержант, командир міномету ОМБр ЗСУ – Сергій Валерійович Зибарєв отримав тяжкі поранення при виконанні бойового завдання із захисту Батьківщини.
Ворог вривається, вгризається в нашу землю, продовжує нищити все живе і стирати з лиця землі українські міста і села. Найсміливіші, найкращі сини і доньки України ціною власного здоров’я, а то й життя зупиняють страшну ворожу навалу. У четвер, 15 серпня, у Хорольській міській територіальній громаді оголошено День жалоби.
На фронті російсько-української війни гинуть кращі сини і доньки України. Когось вбивають рашисти на полю болю, когось мордують голодом і катують у полоні, а в когось не витримує серце. Ще одне гаряче й щире серце Воїна-захисника, яке боліло за Україну, не витримало постійної напруги. До рідного міста Хорола повернувся навічно військовослужбовець Збройних Сил України – мужній Воїн Микола Миколайович Рідкобород.
Все частіше у Хорольську громаду приходять трагічні звістки з усіх напрямків бойових зіткнень з військовими підрозділами російських окупантів. Все більше противник завдає тяжких втрат українцям, безжально обриваючи молоді життя. Все більше свіжих могил зʼявляється на Алеї Слави міського кладовища і в селах нашої громади. Ці втрати спустошують і розривають душу на шмаття. Аби не втратити Україну, ми втрачаємо її кращих синів і доньок.
