Є подвиги, над якими не владний час. Є імена, які назавжди викарбувані в історії Хорольської громади та України. Є материнський біль, якого не втамувати жодними словами, і нагороди, за якими стоїть найвища ціна – людське життя. Днями у місті Полтаві представники військової частини 3052 Національної гвардії України вручили високу державну нагороду – орден «За мужність» ІІІ ступеня Ларисі Євгеніївні Вакуленко, матері полеглого Захисника України Романа Вікторовича Вакуленка.

Орден, який мав би прикрасити груди мужнього Воїна, тепер зі сльозами на очах тримає його найдорожча людина – мама. Та, яка подарувала йому життя, навчила любити рідну землю і виховала справжнього патріота. Та, яка до останнього жила надією, чекала звістки про сина, а дочекалася страшного підтвердження непоправної втрати…

Відповідно до Указу Президента України від 3 червня 2026 року №471, солдата, стрільця (помічника кулеметника) 1-го відділення 2-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) Національної гвардії України Романа Вакуленка удостоєно ордена «За мужність» ІІІ ступеня за особисту мужність і бойові заслуги. На превеликий жаль, посмертно.

Роман Вікторович народився 4 липня 1988 року в селі Штомпелівка Хорольської громади. Зростав на рідній землі, яка дала йому коріння, силу духу та любов до Батьківщини. Коли Україна потребувала захисту, він став до лав її оборонців, обравши шлях честі, відваги й самопожертви.

13 березня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області внаслідок ворожого удару баражуючим боєприпасом із FPV-дрона Роман зазнав тяжкої вибухової травми та опікових уражень. Його дорога додому виявилася нестерпно довгою. Дорога крізь невідомість, материнські молитви, безсонні ночі та болісне очікування. Лише через рік і сім місяців особу Захисника вдалося встановити за результатами ДНК-експертизи. Увесь цей час між надією і відчаєм жевріла віра у диво. Але війна безжально перекреслила сподівання на щасливе повернення…

5 листопада 2025 року Хорольщина з невимовним болем провела свого Героя в останню земну дорогу. За православними традиціями та з військовими почестями Роман Вакуленко знайшов вічний спочинок на Алеї Слави центрального кладовища міста Хорола – поруч із могилою свого побратима і щирого друга Володимира Ковшова, з яким відбивали атаки ворога в одному окопі. Вони стояли пліч-о-пліч, захищаючи Україну і в один день отримали тяжкі поранення. А тепер спочивають поруч, навіки поєднані фронтовим братерством, вірністю військовій присязі та жертовною любов’ю до Батьківщини.

Сьогодні орден «За мужність» – це не просто державна відзнака. Це символ незламності, неймовірної сили волі й міцного чоловічого характеру справжнього українського Воїна. Це свідчення подвигу, що не тьмяніє з роками. Це часточка синівської присутності, яку материнське серце берегтиме як найдорожчу реліквію…

Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Романа Вікторовича Вакуленка. Висловлюємо найщиріші співчуття його матері Ларисі Євгеніївні, усім рідним, близьким, друзям і побратимам. Низький уклін матері, яка виростила мужнього сина, а віддала Батьківщині безсмертного Героя. Нехай ця висока нагорода стане для родини священною пам’яттю про мужність і честь рідної людини, а для прийдешніх поколінь – нагадуванням про те, якою дорогою ціною виборюється право України бути вільною.

Вічна слава Герою, який віддав своє життя за Україну! Його земний шлях завершився. Але подвиг триватиме у вічності, допоки житиме Україна, за яку він боровся.

Світла і вічна пам’ять Герою Роману Вакуленку! Герої не вмирають. Вони стають світлом, яке не згасне навіть у найтемніші часи.

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ