Війна – найжахливіший винахід людства. Вона вбиває, ламає людські долі, розділяє близьких людей, розкидає по світу, змушує їх залишати домівки, змінювати звичний уклад життя. Щоразу, після трагічних звісток з фронту про загибель наших Героїв-захисників, холоне в жилах кров і стискається серце від жалю. Пригнічує і жахає моторошне усвідомлення того, що ми втрачаємо назавжди і безповоротно найкращих із людей…

Берегти памʼять про Героїв, вшановувати їх та бути вдячними за непомірну жертовність ціною в життя – це наш неухильний обовʼязок. Хорольщина оплакує ще одну непоправну втрату – Героя Сергія Васильовича Голованя, який у перші дні осені 2024 року поліг смертю хоробрих за Україну в ході виконання бойового завдання поблизу н.п. Миропільське Сумського р-ну Сумської області. Сержант, стрілець 3 відділення кулеметного взводу, медик з багаторічним досвідом загинув у бою за Батьківщину 4 вересня 2024 року, залишаючись вірним військовій присязі. Його життя обірвалося в ході виконання стратегічно важливої військової операції ЗСУ по прориву кордонів до території Курщини, аби зменшити загрозу ворожого наступу російської окупаційної армії на Сумщині. Він пройшов крізь пекло «Іловайського котла», мав неабиякий бойовий досвід і вірно служив Вітчизні, але, на жаль, війна не пощадила.

У вівторок, 10 вересня, військовослужбовець ЗСУ із Клепачівського старостату повернувся додому «на щиті», гідно пройшовши довгий шлях справжнього Воїна-титана. Про його бойову звитягу за роки служби в зоні АТО/ООС та в ході повномасштабної російсько-української війни з 5 квітня 2022 року свідчать бойові нагороди та, передусім, повага і авторитет серед командування і бойових побратимів. Сергія Васильовича під позивним «Док» знали, шанували як мудрого наставника і людину з великим серцем, тож болісна втрата вилилася віршами-посвятами від близьких по духу людей. Попрощатися з Героєм прийшли до його рідного дому в с.Новачиха односельці, представники місцевої влади, бойове братерство, друзі, близькі та всі, для кого його загибель стала тяжкою трагічною втратою.

Зі словами щирого співчуття звернулися: голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко, староста Клепачівського старостинського округу Юрій Гузик, представник Хорольської міської ради Валерій Іщенко та командир кулеметного взводу стрілецького батальйону Юрій. Чин похорону відбувся на кладовищі в рідному селі, де Героя поховали поруч з могилою батька. На честь Воїна прозвучали звуки салюту почесної варти, як традиційні почесті, що повʼязані з виразом скорботи. Заупокійне богослужіння за упокоєння душі новопреставленого Воїна провів настоятель Івано-Богословської Новооріхівської церкви Кременчуцько-Лубенської єпархії – протоієрей Михаїл.

На кладовищі згадали про цивільне життя і бойову звитягу Захисника. Народився Сергій Васильович 21 лютого 1970 року в с.Єрківці Покровськобагачанського старостату. Після закінчення школи вирішив присвятити життя медицині, як це зробила авторитетна для нього людина – рідний батько. Пішов по батьківських стопах та 1 вересня 1985 року став студентом Лубенського медучилища. Здобув диплом у березні 1989 року й розпочав трудову діяльність за фахом у Карлівській районній лікарні. Упродовж двох років, із червня 1989 року по червень 1991 року, проходив строкову військову службу в лавах радянської армії. Після демобілізації працював фельдшером у Козубівському ФАПі, згодом – фельдшером швидкої медичної допомоги в с.Оріхівка Лубенського р-ну. У 1993 році переведений на посаду фельдшера пункту швидкої медичної допомоги Оріхівської дільничні лікарні, а потім – у Хорольську ЦРЛ. З 2011 року працював завідувачем Новачиським ФАПом Хорольської ЦРЛ. У 2014 році став на захист Вітчизни в зоні АТО/ООС від посягань російської федерації і злочинних збройних формувань на території України. Довгий шлях мужнього Воїна обірвався на Сумщині ворожим вогнем. 4 вересня 2024 року його війна закінчилася, на жаль, фатально…

Мав тяжкі поранення, проходив лікування й повертався на фронт. Коли односельці запитували «може вже досить воювать, пора відпочити?», він відповідав, що ще багато роботи і потрібно повертатися на фронт, бо ворогів ще багато.

Усією громадою схиляємо голови в невимовній скорботі та щиро співчуваємо згорьованій родині: мамі – Марії Романівні Головань, дружині – Людмилі Головань, донькам – Вероніці та Зої, брату – Руслану Васильовичу Голованю, невістці – Ілонні Василівні Головань, сестрі – Людмилі Василівні Литовченко, тітці – Костюк Ганні Миколаївні, племінникам – Артему, Ростиславу, Анастасії, Олексію і Світлані, близьким, друзям, односельцям, колегам та бойовому братерству, з яким Сергій Васильович тримав стрій та оборону.

Ми не можемо повернути до життя Сергія Васильовича, але ми можемо і мусимо берегти світлу памʼять про нього. Ми зобовʼязані берегти новітню історію України для наступних поколінь, щоб і вони памʼятали імена Героїв. Це імена звичайних людей з надзвичайним минулим бойової слави. Це імена кращих із людей…

Безмежна вдячність за захист і гідне примноження ратної слави поколінь захисників рідної землі! Вічна памʼять і глибока шана славному Герою Сергію Голованю!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ