У п’ятницю, 23 травня 2025 року, у День, коли Україна вшановує Героїв та морських піхотинців, відбулися урочистості з нагоди відкриття меморіальної дошки Герою Хорольщини – Станіславу Леонідовичу Остапенку. Мітинг-реквієм вшанування пам’яті молодого Воїна, уродженця села Левченки Клепачівського старостату Хорольської громади, відбувся в Опорному закладі «Новооріхівський ліцей імені О.Г.Лелеченка» Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області.
Здавалося б, ще зовсім недавно, юнак сидів за партами цієї школи, навчався, розвивався, пізнавав цей світ і розвивав світобачення, спілкувався з однолітками, товаришував з однокласниками, переймав досвід викладачів і наставників, любив і цінував батьків, братів, рідних і все, що має. Ще зовсім недавно він був сповнений планів, мрій і сил для їх втілення. Він був живим і мав би довго і щасливо жити… Він був не просто випускником цієї школи, а справжнім сином своєї землі, який поклав життя за свободу й незалежність України.
У церемонії відкриття меморіальної дошки взяли участь рідні полеглого Героя, секретар Хорольської міської ради Юлія Бойко, староста Клепачівського старостату Юрій Гузик, голова Ромоданівської громади Олександр Верещака, староста Новооріхівського старостату Станіслав Ігнатенко, директор Новооріхівського ліцею Олександр Розумій, учнівська молодь та небайдужі громадяни. Під звуки Державного Гімну в скорботному мовчанні відкрито меморіальну дошку, встановлену на фасаді школи, де колись лунав дитячий сміх старанного учня й життєрадісного юнака Станіслава. У жалобних промовах лунали щирі слова шани та скорботи, а токож співчуття: батькам – Зінаїді та Леоніду Остапенкам, молодшим братикам – Сергію та Назару Остапенкам, дідусеві – Івану Семеновичу Остапенку, рідним, близьким, друзям та всім, кому болить нестерпно непоправна втрата.
Пам'ять про Станіслава вшанували хвилиною мовчання, а ведучі меморіального заходу розповіли присутнім про життєвий шлях та історію бойової слави Воїна світла. Станіслав Леонідович народився у селі Левченки в сім’ї, де виховувалися троє синів. Він був старшим, найбільш відповідальним, працелюбним і покладистим для батьків. Закінчив 9 класів Новооріхівської загальноосвітньої школи імені О.Г.Лелеченка. У 2015 році здобув професію «Тракториста-машиніста сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва категорії А1, А2, В1, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування 3 розряду, водія автотранспортних засобів категорії С». Був здібним і старанним студентом, мав хист до техніки і робота кипіла в його руках. У газеті «Вісті Хорольщини» від 29.05.2015 року №22 вийшла публікаця «Робітнича професія – гордість, гідність», у якій майстер виробничого навчання Міжрегіонального центру Приходько В.І. розповів про високі здобутки свого студента. Станіслав представляв навчальний заклад на другому обласному етапі Всеукраїнського конкурсу фахової майстерності з професії «Слюсар з ремонту с/г машин і устаткування» серед учнів професійно-технічних навчальних закладів. Конкурс проводився на базі Міжрегіонального центру і Станіслав зайняв переможне перше місце, продемонструвавши кращі результати теоретичної та практичної підготовки з-поміж 13 учасників-конкурсантів. Ця перемога стала переконливим доказом того, що Станіслав був цілеспрямованим і відданим обраній справі.
У 2016 році був призваних до проходження строкової військової служби. Військово-облікову спеціальність здобував у навчальному центрі в м.Чернігів, а згодом – у м.Дніпро. Після демобілізації розпочав трудову діяльність на посаді тракториста цегельного заводу в с.Оріхівка Лубенського району. Деякий час працював за кордоном, але повернувся на Батьківщину і став у стрій Захисників України, щоб обороняти рідну землю і відновити справедливий мир. Мріяв про свою сім’ю, дітей, але клята війна зруйнувала всі плани.
Відвага, тверда чоловіча рішучість і безмежна любов молодого Захисника до України стали прикладом незламності українського духу. Відданий патріот і кращий син своєї Батьківщини, Станіслав 3 липня 2024 року без вагань став на захист нашої свободи після призову 1 відділом Лубенського РТЦК та СП. Був призначений на посаду старшого стрільця 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади ЗСУ, в/ч А0284, у званні старшого солдата. Молодий десантник поліг смертю хоробрих 3 вересня 2024 року поблизу н.п. Черкаське Порічне Суджанського р-ну Курської обл. при виконанні свого першого і останнього засекреченого бойового спецзавдання.
Згідно з Указом Президента України від 29.01.2025 №60, за особисті мужність і героїзм, виявлені при виконанні військового обов’язку, старшого солдата Станіслава Леонідовича Остапенка удостоєно високої державної нагороди – ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Понад два місяці батьки чекали результати ДНК-експертизи та плекали надію, що син живий. На жаль, їх надія розбилася вщент і Герой повернувся додому «на щиті». Поховали Героя зі всіма почестями та за православними традиціями 11 грудня 2024 року на цвинтарі в с.Новачиха Клепачіського старостату поблизу з могилою бойового побратима Сергія Голованя, який за фатальним збігом обставин загинув за день до гибелі Станіслава – 2 вересня 2024 року.
Його життєвий шлях – це шлях справжнього Воїна світла, сповненого честі та відваги. Його більше ніколи не буде з нами, але його подвиг і самопожертва назавжди залишаться в наших серцях. Меморіал на фасаді школи – не просто дошка із портретом. Це знаковий символ того, що Герої не вмирають! Вони живуть у наших спогадах, у мріях, що народжуються під мирним небом, за яке вони віддали життя.
Вічна пам'ять, шана і слава Герою Станіславу! Слава Україні на всі віки, часи і покоління!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Крістіна СУХОРУК
