29-30 вересня 1941 року – дні, які навіки закарбувалися в трагічній пам’яті людства. У Бабиному Яру нацисти вчинили один із найбільших злочинів Другої світової війни: лише за два дні було розстріляно понад 33 тисячі євреїв Києва. Згодом ця земля стала братською могилою для десятків тисяч українців, ромів, військовополонених, представників різних національностей, які стали жертвами гітлерівського терору.

84 роки минуло з часу цієї трагедії. Ми згадуємо її не лише як скорботу, а й як пересторогу. Тоді нацисти намагалися знищити людей лише за їхню національність чи переконання. Сьогодні російські окупанти чинять подібні злочини на українській землі: катівні, масові поховання, депортації, цілеспрямовані удари по цивільному населенню.

Після відкриття й осмислення жахів Голокосту світова спільнота пристала на позицію «ніколи знову», проте геноциди стаються дотепер. Сьогодні в Україні – війна. На жаль, сьогодні ми стаємо свідками не менш кривавих подій, що знову розгортаються на території нашої держави. росія безжально винищує цивільне населення нашої країни, зухвало порушуючи права людини, закони ведення війни, норми міжнародного права. У розумінні країни-агресора бути українцем – найтяжча провина, підтримувати Україну – бути ворогом «руского мира».

Минуле і сьогодення жахливо перегукуються. Тоді – Бабин Яр. Тепер – Буча, Ірпінь, Бородянка, Ізюм, Маріуполь, Київ, Харків, Вінниця, Полтава... Там – гітлерівський нацистський терор. Тут – тероризм путінської росії. Пам’ять про жертв Бабиного Яру – це наш моральний обов’язок і наш заклик до світу: зло не має кордонів, якщо його не зупиняти. Україна платить страшну ціну, аби нові покоління більше ніколи не бачили подібних трагедій.

Віримо, що ті, хто вчинив ці злочини, так само, як і нацисти 84 роки тому 29 і 30 вересня 1941 року, будуть справедливо покарані…

Ми пам’ятаємо. Ми боремося. Ми переможемо.