Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
І ось такий день настав для родини Героя Віктора Сергійовича Вербила, доля якого понад два роки була невідомою. Від 25 вересня 2024 року солдат, стрілець 1-го стрілецького спеціалізованого відділення 2-го стрілецького спеціалізованого взводу (колишньої стрілецької спеціалізованої роти «ШКВАЛ») 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади 3-го армійського корпусу Оперативного командування «Схід» Сухопутних військ ЗСУ вважався безвісти зниклим за особливих обставин. Довгі місяці невідомості розтягнулися на роки, а разом із ними жили біль, надія і незгасна віра в повернення.
25 вересня 2024 року стало днем, який назавжди розділив життя Віктора Вербила на «до» і «після». Того дня поблизу міста Цукурине Селидівської міської громади Покровського району Донецької області Воїн вступив у нерівний стрілецький бій із ворогом. У жорстокому протистоянні з російським агресором його молоде життя обірвалося, а доля опинилася за страшною межею невідомості. Та найстрашніше припущення, якого не хотілося приймати серцем, зрештою підтвердилося. Після проведення слідства та молекулярно-генетичної експертизи Постановою слідчого від 8 вересня 2026 року було офіційно встановлено: Віктор Вербило, на жаль, загинув.
Нарешті Воїн повертається у рідний край – у село Пристань Староаврамівського старостату. Не так, як мріяли його рідні і близькі, не живим, із втомленою усмішкою та обіймами після довгої розлуки… Він повертається до своєї землі, до своїх людей, до рідного дому – навіки Героєм Небесного Легіону.
Хорольська громада схиляє голову в скорботі перед світлою пам’яттю Віктора Вербила та висловлює щирі й глибокі співчуття його родині та всім, хто знав, любив і шанував Героя. Розділяємо невимовний біль втрати з мамою – Наталією Вікторівною Ягуповою, бабусею – Лідією Олександрівною Ясак, сестрами – Аліною Сергіївною Івашиною, Катериною Юріївною Ягуповою та Вікторією Вікторівною Гринько, зятями – Артуром Євгеновичем Івашиною та Романом Миколайовичем Георгіцою, дядьком – Ігорем Івановичем Сігарьовим, племінником – Ростиславом Денисовичем Вербилом. Схиляємо голови перед горем усіх рідних і близьких, друзів, однокласників, односельців та бойових побратимів, для яких ця втрата стала незагоєною раною. Нехай світла пам’ять про Віктора назавжди живе у серцях тих, хто його любив. Нехай Господь дасть сили пережити цей невимовний біль, а пам’ять про мужність Воїна стане вічною.
Україна платить страшну ціну за право бути вільною. Її Захисники віддають найдорожче — власне життя, аби над рідними містами й селами майорів синьо-жовтий прапор, аби українські діти могли зростати на своїй землі, а майбутні покоління знали: за їхнє мирне хтось вистояв до кінця.
Увага! Військовий поховальний ритуал та траурна церемонія прощання з Героєм Віктором Сергійовичем Вербилом відбудуться у вівторок, 15 вересня 2026 року орієнтовно об 11:00 на площі біля пам'ятника Тарасові Шевченкові в місті Хоролі. Чин поховання відбудеться на кладовищі в селі Пристань Староаврамівського старостинського округу.
Відповідно до розпорядження міського голови день поховання Захисника Віктора оголошено Днем жалоби на території Хорольської міської територіальної громади. Закликаємо приспустити Державні Прапори України, утриматися від проведення розважальних заходів та вшанувати пам'ять полеглого Воїна хвилиною мовчання.
Рідна земля нарешті прийме в свої холодні обійми свого Воїна Віктора Вербила. Прийме із болем, сльозами й молитвами. Прийме Героя, ім’я якого відтепер назавжди житиме в пам’яті Хорольської громади та України.
Вічна пам’ять і слава Герою!
