Війна – страшна, бо залишає після себе не лише зруйновані і спалені села та міста. Ця лиха сила приносить із собою багато горя та страждань, завжди бере у людства найбільшу ціну. Ми вже навчилися миритися з усіма її наслідками, але навчитися жити «БЕЗ» – практично неможливо. І знову Хорольська громада в смутку та скорботі…

Страшна війна продовжує вести свій кривавий лік. Вона ламає людські долі та приносить з собою лише горе. Щодня ми платимо дуже високу ціну за нашу свободу і незалежність. 

У понеділок, 29 грудня Хорольська громада з невимовним болем і тихою молитвою попрощалася зі своїм Захисником – Василем Олександровичем Ричком. У морозному повітрі звучали слова прощання, а серця стискалися від усвідомлення втрати. 

Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З невимовним болем втрати й тугою велелюдна громада Хорольщини провела у засвіти останньою земною дорогою мужнього Воїна-захисника – Силку Валерія Володимировича.

З осінніми туманами опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота. У  вічність відійшов ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.

У кожної війни є свої хроніки болю, але найтяжчими сторінками стають не зруйновані будівлі чи поділені навпіл міста – найтяжчими є імена. Імена тих, чиє життя обірвала російська агресія. Тих, хто вмів любити, жити, творити, працювати, мріяти. Серед цих золотих імен – Ярий Сергій Олександрович, син своєї землі, доброї родини, чесної праці та світлого серця.

Війна забирає найцінніше – життя людей, руйнує долі та спустошує серця родин, залишаючи після себе невимовний біль і спогади, які у пам’яті тавруються назавжди і не стираються часом. Кожен похований Воїн – це нагадування про масштаби страшної кровопролитної війни, яка триває на нашій землі не 4, а майже 12 років. Втрати рахуються не лише цифрами, а людськими життями, розбитими планами, мріями та надіями. 

Опадає листва з дерев, і в зажурі важчає небо. Одне за одним прилітають із фронту сповіщення про смерть, що розривають душу кожного українця. Хорольську громаду знову сколихнула трагічна звістка – у боях за Україну загинув наш земляк, Кривчун Олександр Віталійович, уродженець села Мала Попівка Новоаврамівського старостату.

Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повернувся додому «на щиті».

У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.