Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. Хорольська громада знову опинилася перед болючою і невимовно тяжкою втратою – ще одне життя, віддане за Україну, обірвалося на полі бою, а душа нашого Захисника приєдналася до Небесного воїнства.
У понеділок, 8 червня, на площі скорботи біля пам’ятника Тарасові Шевченкові в місті Хоролі велелюдне земляцтво провело у засвіти земляка, мешканця села Андріївка Андріївського старостату – Дмитра Сергійовича Микитана. У цій скорботі стихають слова, адже немає сили, що могла б зменшити гіркоту прощання. Війна знову забрала найцінніше – людину, яка стояла на захисті рідної землі, її майбутнього і нашого спокою. З жалобними прощальними промовами звернулися: депутат Лубенської районної ради Руслан Левін, голова первинної організації Ради ветеранів Іван Головко та староста Андріївського старостату Володимир Данилейко.
Заупокійне богослужіння на площі та чин поховання на кладовищі в селі Анріївці звершили представники духовенства: військовий капелан Національної гвардії України Костянтин Остроушко та священнослужитель Полтавської єпархії Православної Церкви України, Петро-Павлівського храму в м.Хорол та Свято-Вознесенського храму в с.Клепачі, митрофорний протоієрей-благочинний – отець Іван Сушінець.
Ведучі траурної церемонії прощання – представники відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Ольга Бондаренко та Ірина Редька розповіли присутнім історію життя нашого славного нацгвардійця, який навічно став у стрій Небесного Воїнства.
Дмитро Сергійович Микитан народився 19 березня 1979 року в місті Балхаш Карагандинської області, у далекому Казахстані. Та справжнім своїм корінням, душею і серцем він завжди належав Україні – землі свого батька, до якої родина повернулася у 1986 році, оселившись у селі Андріївка, що стало для нього рідним назавжди.
Тут, серед полів і тихих сільських вулиць, формувався його характер – витривалий, працьовитий, щирий, скромний, але гідний. У стінах Андріївської загальноосвітньої школи він закінчив 9 класів, а згодом обрав шлях справжньої земної праці, здобувши фах тракториста у Софинському сільському професійно-технічному училищі №48. Його доля була міцно пов’язана з землею: Дмитро Сергійович більшу частину життя віддав аграрній справі, працюючи механізатором на молочно-товарній фермі у СВК «Андріївський», а пізніше – у ТОВ «СОЛАР ЛАЙН». Він був чоловіком слова, людиною праці, тією непомітною, але незамінною силою, на якій тримається нині наша країна.
Коли на українську землю ступив ворожий російський чобіт, Дмитро Сергійович не шукав виправдань і не чекав наказів долі. Він став серед перших, хто став на захист рідного села, долучившись до місцевого осередку добровільного формування територіальної громади. На блокпостах біля Андріївки він стояв не просто як вартовий, а як чоловік, що прикривав свою велику родину від темряви війни.
27 лютого 2023 року його було призвано по загальній мобілізації першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Після базової військової підготовки у селі Степове на Черкащині він продовжив службу у прикордонних військах. З 18 лютого 2025 року перевівся до військової частини 17-ї Полтавської бригади Національної гвардії України у складі 2 корпусу «Хартія».
Його бойовий шлях проліг крізь найгарячіші рубежі – Луганщину, Донеччину, де кожен день був випробуванням на міцність, а кожне рішення – тонкою межею між життям і смертю.
За мужність, оперативне виконання бойових завдань, безпосередню участь у бойових діях та зразкову військову службу молодший сержант Дмитро Микитан був відзначений медаллю «Ветеран війни», відомчою заохочувальною відзнакою – нагрудним знаком «За доблесну службу» командування Національної гвардії України, а також грамотами командувача об’єднаних сил Збройних Сил України.
Останнім рубежем його звитяги стала Харківщина, де він виконав свій обов’язок до кінця – без вагань, без відступу, з тією внутрішньою силою, яку мають лише справжні Захисники. Молодший сержант, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 1 відділення оперативного призначення 2 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) батальйону оперативного призначення 17 Полтавської бригади Національної гвардії України у складі 2 корпусу «Хартія», Дмитро Микитан до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, українському народові та святому обов’язку оборонця Батьківщини. 2 червня 2026 року життя Воїна обірвалося внаслідок атаки ворожого FPV-дрона. Україна втратила мужнього Захисника, а рідні й близькі – люблячого сина, чоловіка, батька, дідуся, друга та побратима.
Схиляємо голови у глибокій жалобі перед жертовним подвигом Воїна світла, який віддав найдорожче – власне життя за свободу і майбутнє українського народу. Висловлюємо щирі співчуття: мамі – Ніні Михайлівні Микитан, дружині – Галині Андріївні Шкарупі, донькам – Яні Вячеславівні Федоренко, Вікторії Вячеславівні Шкарупі, Діані Дмитрівні Микитан, Наталії Дмитрівні Микитан та Валерії Дмитрівні Микитан, зятям – Костянтину Миколайовичу Федоренку, Олександру Вячеславовичу Пипку, Іллі Олеговичу Олешку, Владиславу Вікторовичу Волкову, внукам – Даніілу, Богдану та Тимофію, племінниці – Євгенії Сергіївні Микитан, побратиму – Денису Павловичу Жилкіну, друзям, близьким, односельцям, колегам, побратимам і кожному, хто поділяє біль цієї важкої втрати.
Новітній Герой України Дмитро Микитан не відійшов у небуття – він піднявся у вічність, ставши нетлінним символом звитяги, незламності, мужності та жертовної любові до рідної землі. Його ім’я навіки вписане до літопису української державності золотими літерами слави, обпаленої війною та освяченої кров’ю найкращих синів і доньок України.
Світлий образ Дмитра Сергійовича житиме у пам’яті народу, у молитвах рідних, у вдячних серцях сучасників і прийдешніх поколінь як уособлення незламного духу, відданості військовій присязі та безмежної любові до Батьківщини. Його подвиг назавжди залишиться частиною великої історії боротьби українського народу за свободу, гідність і незалежність.
Вічна і світла пам’ять мужньому Лицарю української землі – Дмитрові Микитану!
Честь і слава Захиснику України!
Герої не вмирають!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
