Найкращі. Наймогутніші. Найміцніші. Саме такі чоловіки – гідні сини України стають у стрій військових формувань Збройних Сил України та Сил Оборони, аби боронити рідну землю і український народ від ворожих посягань. На жаль, війна продовжує забирати найкращих, хто без роздумів і вагань став на захист Батьківщини. Пекельним болем пронизала серця мешканців Хорольської громади трагічна звістка з фронту.
Олександр Євгенович Гусаренко як палаюча зірка на темному непроглядному небі людського болю осяював усе своїм життям до останнього моменту і подиху. До останнього рідні й близькі надіялися, що безвісти зниклий Захисник знайдеться і повернеться живим. На жаль, дива не трапилося і через п’ять місяців невідомості, марних надій і сподівань, впізнане за результатами ДНК-експертизи тіло полеглого Воїна захоронили у рідному селі Клепачі.
Олександр Євгенович Гусаренко як палаюча зірка на темному непроглядному небі людського болю осяював усе своїм життям до останнього моменту і подиху. До останнього рідні й близькі надіялися, що безвісти зниклий Захисник знайдеться і повернеться живим. На жаль, дива не трапилося і через п’ять місяців невідомості, марних надій і сподівань, впізнане за результатами ДНК-експертизи тіло полеглого Воїна захоронять у рідному селі Клепачі.
Напередодні свята Дня працівників текстильної і легкої промисловості, міський голова Сергій Волошин відвідав товариства та вручив подяки колективам за багаторічну сумлінну працю в галузі текстильної і легкої промисловості, сприянню економічного розвитку Хорольської міської територіальної громади, активну життєву позицію та з нагоди професійного свята.
Через біль непоправних втрат людські душі перетворюються на випалені пустки. І день, і ніч війна не затихає і множить горе на нашій рідній українській землі. Війна назавжди таврує у нашій пам’яті, свідомості й підсвідомості знання про скороминущість існування, швидкоплинність життя і крихкість кришталевого миру.
Все частіше у Хорольську громаду приходять трагічні звістки з усіх напрямків бойових зіткнень з військовими підрозділами російських окупантів. Все більше противник завдає тяжких втрат українцям, безжально обриваючи молоді життя. Все більше свіжих могил зʼявляється на Алеї Слави міського кладовища і в селах нашої громади. Ці втрати спустошують і розривають душу на шмаття. Аби не втратити Україну, ми втрачаємо її кращих синів і доньок.
Все частіше у Хорольську громаду приходять трагічні звістки з усіх напрямків бойових зіткнень з військовими підрозділами російських окупантів. Все більше противник завдає тяжких втрат українцям, безжально обриваючи молоді життя. Все більше свіжих могил зʼявляється на Алеї Слави міського кладовища і в селах нашої громади. Ці втрати спустошують і розривають душу на шмаття.
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Руйнівна жорстокість війни перетинає всі межі й безперестанно сіє смерть, людські страждання і розруху. Масштаби втрат для громади і всієї України вражають, ступінь болю гірких втрат сягає невидимої й немислимої глибини. У війні з російськими окупантами з 2014 року Хорольщина втратила вже 69 земляків. У Покровськобагачанський старостат на вічний спочинок повернувся «на щиті» з полю бою 11-й боєць – мешканець с.Тарасівка.
Руйнівна жорстокість війни перетинає всі межі й безперестанно сіє смерть, людські страждання і розруху. Масштаби втрат для громади і всієї України вражають, а ступінь болю гірких втрат сягає невидимої й немислимої глибини. У війні з російськими окупантами з 2014 року Хорольщина втратила вже 69 земляків. У Покровськобагачанський старостат на вічний спочинок повертається «на щиті» з полю бою 11-й боєць – мешканець с.Тарасівка.