Напередодні Різдва, у середу, 24 грудня 2025 року, тиша свята була пронизана болем втрати й водночас величчю подвигу. У цей день почесна бойова нагорода – орден «Золотий Хрест» знайшла свого Героя, але вже посмертно. Її вручили маленькому синові Владислава Щербини – дитині, якій лише чотири місяці від народження, і яка ніколи не відчує тепло батькових обіймів.
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повернувся додому «на щиті».
У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.
У п’ятницю, 29 серпня 2025 року, в самому серці села Вишняки відбулася урочиста й водночас жалобна подія – відкриття меморіальних дошок на честь мужніх земляків, які віддали своє життя за свободу і незалежність України. Цей день невипадково співпав із Днем пам’яті загиблих Захисників України, коли вся країна схиляє голови у шані перед своїми Героями.
Тиша, що мала б дарувати спокій, сьогодні розривається криком болю й невимовної скорботи. Нашу тишу і спокій порушила ненависна рашистська орда, яка безжально нищить українців і все на своєму кривавому шляху.
Пам’ять…Таке коротке слово. Вона нетлінна і вічна…. Пам’ять за загиблими – ніколи не згасне! Йдуть від нас кращі з кращих. Нічим не заповнити ці втрати. Жодними словами не утішити рідних і близьких. І одне лише може пом’якшити гіркоту втрат – це наша пам’ять, це розуміння того, що жертви не були марними..
З глибокою повагою та гордістю за ратний бойовий подвиг нашого земляка Владислава Івановича Грищенка повідомляємо про те, що Герой-захисник удостоєний високої державної нагороди. Наказом Міністерства оборони України від 08.10.2024 року №1696 Владислава Івановича Грищенка, старшого сержанта 12-ої бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького (12 БрОП, в/ч 3057) у складі військового формування Національної гвардії України Східного оперативно-територіального об'єднання, нагороджено відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства оборони України «Хрест пошани».
Хорольська громада багата на талановитих, чуйних і відданих людей. Працюючи в культурній сфері, вони не лише розвивають мистецтво, а й активно допомагають нашим захисникам через благодійні ініціативи, творчість та духовну підтримку.
Орденами «За мужність» III ступеня посмертно нагородили Воїнів-захисників Хорольщини – Бокшу Івана Олексійовича, Черницького Валентина Олексійовича та Гречихина Владислава Станіславовича. З глибокою шаною та щиросердною вдячністю рідним полеглих Героїв вручено нагороди від офіцерів ТЦК та СП: Івану Бокші та Валентину Черницькому – від 1 відділу Лубенського РТЦК та СП, а Владиславу Гречихину днями раніше – від Великобагачанського РТЦК та СП.
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
