У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.
Через рік після зникнення безвісти до рідної Хорольщини повернувся «на щиті» солдат Пономаренко Валентин Анатолійович. З 11 вересня 2024 року рідні чекали на диво, вірили, що він живий. Та дива, на жаль, закінчуються розбитими надіями, холодними скляними очима, вистражданими і виснаженими серцями, що пройшли крізь невимовний біль невідомості. Після проведення ДНК-експертизи підтверджено страшну трагічну подію – Валентин загинув, виконуючи свій священний обов’язок перед Батьківщиною.
Солдат, стрілець-номер обслуги 2 єгерського відділення 3 єгерського взводу 3 єгерської роти 3 єгерського батальйону 152 окремої єгерської бригади Збройних Сил України, поліг смертю хоробрих у самому пеклі війни – поблизу села Долинівка Покровського району Донецької області, залишаючись вірним військовій присязі до останнього подиху.
Хорольська громада зібралася у вівторок, 4 листопада 2025 року, на площі скорботи у середмісті Хорола біля пам’ятника Великого Кобзаря, аби провести у засвіти останньою земною дорогою земляка-військовослужбовця. До рідних та присутніх на площі звернулася секретар міської ради Юлія Бойко. Заупокійну літію на площі та чин похорону на міському цвинтарі по вул.Степанівка провів представник духовенства Полтавської єпархії Православної Церкви України, священнослужитель Петро-Павлівського храму м.Хорол та Свято-Вознесенського храму в с.Клепачі, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець.
Ведучі жалобного заходу – представники відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Оксана Левіна та Ірина Редька розповіли про нелегкий шлях бойової слави Героя та повідали історію його цивільного життя. Валентин народився 30 квітня 1980 року в місті Хоролі. Після закінчення 9 класів Хорольської спеціалізованої школи №1, здобув робітничу професію тракториста-машиніста у Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців. Строкову військову службу проходив у 169-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого на Чернігівщині, що відомий як навчальний центр «Десна». Після демобілізації працював різноробочим у комунальному підприємстві «Комунсервіс», а згодом пекарем та формувальщиком – у ПП «Хорольська механічна пекарня».
У 2002 році Валентин Пономаренко поєднав свою долю зі своєю обраницею – коханою Світланою. Через рік після весілля, у 2003-му, подружжя благословив Господь на сина Владислава, який став гордістю батьків і сенсом їхнього життя. Для Валентина родина була найбільшою цінністю, джерелом натхнення й сили. Саме заради миру для свого сина, заради щасливого майбутнього своєї родини та всієї України він став до лав захисників, не вагаючись жертвувати собою заради інших. Як тільки на сході України розпочалася Антитерористична операція, Валентин не залишився осторонь – був призваний по мобілізації та став на захист рідної землі. З 2014 року він виконував важливу і небезпечну місію – обороняв державу від посягань ворожої армії рф та її сателітів, демонструючи мужність, відданість і непохитну віру в Україну. Був відзначений нагородою «Учасник АТО» за відмінну військову службу та особистий вклад у оборону державного суверенітету та територіальноїцілісності.
У 2016 році, через набуту в період проходження військової служби травму, по загальному стану здоров’я був комісований. У цивільному житті намагався адаптуватися до нових умов та влаштувався на роботу дворовим до готельно-ресторанного комплексу «У сестер».
У період повномасштабної війни, 6 червня 2024 року призваний по загальній мобілізації на особливий період першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Після проходження військово-тактичної підготовки, відправлений командуванням для виконання стратегічно важливих бойових завдань на Покровський напрямок, де 11 вересня 2024 року фатально завершився його славний Воїнський шлях. 20 вересня сестра отримала сповіщення від командування військової частини про те, що її брат вважається безвісти зниклим. Спроби знайти рідну людину в полоні увінчалися невдачею, а остання надія на повернення оборонця живим назавжди згасла.
Розділяємо біль втрати та щиро співчуваємо рідним загиблого Героя: сестрі – Тетяні Анатоліївні Гриньовій, сину – Владиславу Валентиновичу Пономаренку, дружині – Світлані Юріївні Пономаренко, племіннику, який також став на захист держави – Олександру Григоровичу Гриньову, племінниці – Тетяні Григорівні Гриньовій, близьким, кумам, друзям, однокласникам, колегам та бойовим побратимам.
Свобода має надто високу ціну. Ми ніколи не забудемо Героя Валентина, який заплатив за наш мир і свободу власним життям. Світла пам'ять і слава на віки вічні нашому Воїну світла!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
