Є місця, де затихає повсякденна метушня і кожне ім’я Героя промовляє голосніше за слова. Це священні місця, де кожен погляд із гранітної плити нагадує нам про найвищу ціну свободи. Для Староаврамівки таким сакральним місцем пам’яті стала Алея Слави – простір, де навічно залишаються поруч із земляками ті, хто віддав власне життя за Україну.
Останній день літа залишив по собі невимовний біль та чорні хустки скорботи. У серцях людей важкими ударами відлунювали дзвони жалоби, сповіщаючи про ще одну непоправну втрату для Хорольської громади. Знову Клепачівський старостинський округ огорнула скорботна тиша. Знову рідна земля зустріла свого Захисника, який повернувся додому «на щиті». Через понад чотири довгі роки невідомості, болісного й виснажливого очікування, надії та молитов до рідного краю повернувся Сергій Анатолійович Дудар – Воїн зі сталевим чоловічим характером, який до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
Війна безжально увірвалася в життя українців, розділивши його 24 лютого 2022 року на «до» і «після». Вона принесла біль утрат, гіркоту розлук і чорні звістки, що крають серця родин та громад. Та водночас ця жорстока доба явила світові справжню силу українського духу – незламність, жертовність і любов до рідної землі, за яку наші Воїни стали стіною. У боротьбі за свободу і незалежність України віддав власне життя наш земляк – Сергій Олексійович Олексенко.
Сьогодні слово «дякую» звучить особливо глибоко й відповідально. Бо для Хорольської громади це не просто ввічливість чи правило етикету – це вияв нашої гідності, нашої совісті й нашої спільної сили. Ми дякуємо Захисникам і Захисницям України – тим, хто тримає небо, землю й рубежі свободи.
Опадає листва з дерев, і в зажурі важчає небо. Одне за одним прилітають із фронту сповіщення про смерть, що розривають душу кожного українця. Хорольську громаду знову сколихнула трагічна звістка – у боях за Україну загинув наш земляк, Кривчун Олександр Віталійович, уродженець села Мала Попівка Новоаврамівського старостату.
Четверта осінь повномасштабної війни рясніє не дощами, а сльозами гірких втрат. Болем краються серця, адже у вир небуття білими журавлями відлітають кращі сини і доньки України – наші славні Герої-захисники. Хорольська громада попрощалася ще з одним Героєм-оборонцем – Єреськом Олександром Олеговичем, який віддав найдорожче – своє життя за свободу і незалежність рідної держави, за мирне небо над Україною та за кожного з нас.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
Сталевий кулак Збройних Сил України – це славний Легіон танкових військ, що гідно дає по зубах ворожій армії російських окупантів. Російсько-українська війна продемонструвала безліч прикладів мужності українських воїнів-танкістів. Серед них багато танкістів, доля яких на війні дуже показова, а часом трагічна – в полон їх не беруть, а в разі ураження ворожим вогнем танк стає братською могилою для екіпажу.
29 серпня – день, коли вся Україна вшановує пам’ять Захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Сумно від того, що білими лебедями в небеса відлітають найкращі – Цвіт Української Нації. Безстрашні, мужні наші Герої, що віддали своє життя за свободу рідної землі. Вони заслуговують, щоб їх пам’ятали.
