26 липня Хорольська громада попрощалася з одним із 14 загиблих земляків, які поклали свої голови в боях з російською навалою. Відважного воїна, інспектора прикордонної служби 3 категорії, головного сержанта Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова, 1-ої прикордонної застави, 4-ої прикордонної комендатури швидкого реагування, 24-го загону прикордонної служби України – Олександра Васильовича Лозу провели останньою земною дорогою за всіма християнськими канонами та з військовими почестями.
Сотні небайдужих хорольців та гостей нашої громади на площі біля пам’ятника Т.Г.Шевченку в скорботі та з невимовною тугою в серцях віддали шану Герою України, який загинув 21 липня при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Солодке, що знаходиться на півночі міста Волновахи Донецької області. Близько 11:45 год. противником було здійснено обстріл з танку опорного пункту «Луганськ».
Громада зустріла домовину з бездиханним тілом загиблого захисника «живим коридором», стоячи навколішки і омиваючи його останню путь гіркими сльозами під звучання духового оркестру. Не змити цими слізьми криваві потоки рік, які пролиті від рук запеклого ворога-загарбника. Ми повинні пам’ятати кожне втрачене життя, загублену і скривджену долю кожного українця і всіх, хто став на шлях захисту нашої держави. Щоб жертви захисників не були марними, наш священний обов’язок берегти пам'ять про ціну, яку заплатили наші земляки, десятки тисяч співвітчизників і навіть іноземні громадяни в складі інтернаціональних військових формувань у боротьбі за мир, незалежність і свободу України.
Богослужіння за упокій душі убитого воїна провели протоієрей Василь Ліпший Петро-Павлівського храму та ієрей Володимир Яковенко Свято-Покровського храму Полтавської єпархії Православної Церкви України. Співчуття рідним і близьким в публічній промові висловили голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко, Хорольський міський голова Сергій Волошин, начальник першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП Дмитро Чернець та командир Могилів-Подільського прикордонного загону Роман Кацарський.
Народився Олександр 04 липня 1975 року в селі Староаврамівці. Після закінчення школи вступив у Лубенське СПТУ №13. Після успішного здобуття професійно-технічної освіти за спеціальністю «тесля» пройшов строкову військову службу. Ще тоді, будучи зовсім молодим, проявив у військовій справі свої найкращі морально-вольові якості. Тож за 1,5 роки служби в армії, з 18 листопада 1993 року по 18 травня 1995 року, заслужено зайняв посаду командира відділення у військовій частині Національної гвардії України в м.Шостка. Після демобілізації майже 6 років працював у відділенні Державної служби охорони при Хорольському РВ УМВС України в Полтавській області та у медвитверезнику в м.Полтава. Більше 11 років свого життя присвятив службі в Хорольському РВ УМВС України в Полтавській області. Ще понад 6 років – в Хорольському відділі поліції. 29 грудня 2021 року дочекався виходу на пенсію, але не зміг залишатися без діла й працевлаштувався слюсарем-ремонтником в агрофірму «Астарта Прихоролля». У цей час страшна звістка про повномасштабниу війну і віроломне вторгнення росії за підтрики її союзника білорусі прокотилася по всій Україні. 12 березня цього року Олександр Васильович був призваний за мобілізацією в період воєнного стану першим відділом Лубенського районного ТЦК та СП. Олександр до останнього подиху залишався вірним військовій присязі й відданим українському народу та державним інтересам.
У траурній церемонії прощання було як ніколи людно. Прийшли попрощатися зі своїм колегою у повному особовому складі працівники поліції, для яких він назавжди залишився авторитетною, шанованою людиною й добрим товаришем. «За період служби на займаній посаді у Хорольському відділенні поліції Олександр Васильович Лоза зарекомендував себе дисциплінованим, добросовісним працівником з доброю теоретичною підготовкою. До виконання службових обов’язків відносився сумлінно, з відповідальністю, не рахуючись з особистим часом. Проявляв принциповість у вирішенні службових питань, правильно будував свої стосунки з громадянами та колегами по роботі. Мав стійкі моральні принципи та почуття особистої відповідальності. Був сміливим, рішучим, здатним контролювати власні емоції» – такою була його службова характеристика. Проте колеги ще більше його цінують за людяність, почуття гумору, дотепність, доброзичливість, порядність, надійність і готовність підставити своє дружнє плече за будь-яких життєвих обставин. По батьківських стопах пішов і син Сергій 2000 р.н., який також обрав професію поліцейського. Цей вибір був невипадковим, бо батько був і залишиться наставником, взірцем і прикладом мужності.
Під час військової служби на передовій розкрилося ще більше позитивних якостей Олександра Васильовича. Отримавши важке поранення, він тягнув на собі раненого побратима. Стікаючи кров’ю, намагався врятувати людське життя, але втратив власне… На жаль, росіяни вбили його тіло, але їм не вдалося знищити його щиру українську душу. На фронті, у самому пеклі війни, він зустрів своє 47 літо, яке стало останнім... У нашій пам’яті навічно залишиться його світлий образ чудової людини, захисника, вірного сина Батьківщини, Лицаря добра і правди.
Уся Хорольська громада висловлює щирі співчуття та розділяє біль непоправної втрати разом із мамою Героя Лідією Дмитрівною, дружиною Оксаною Іванівною, сином Сергієм та сестрою Людмилою Василівною. Тіло загиблого бійця віддано землі на кладовищі в його рідному селі Староаврамівці, де на його честь прозвучали останні постріли в небо почесної військової варти.
Герої не вмирають, вони просто покидають поле бою, щоб оберігати Україну й кожного з нас на небесах… Світла, вічна пам'ять і безмежна шана за звитяжний подвиг Герою Олександру!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
