Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
У четвер, 12 вересня, у середмісті Хорола на площі скорботи Великого Кобзаря Хорольська громада попрощалася з полеглим Захисником, який героїчно загинув у лігві ворога на території Російської Федерації. 8 вересня 2024 року головний сержант – командир танка танкового взводу танкової роти танкового батальйону в складі окремої механізованої бригади ЗСУ отримав несумісні з життям поранення внаслідок влучання в танк ворожого БпЛА.
Багатолюдна колона провела Героя у засвіти «живим коридором» слави, оплакуючи тяжку втрату в тяжкі часи скорботи. З промовою та словами співчуття звернулися до земляцтва Хорольщини та великої родини Героя Олександра: заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Валентин Місніченко, староста Клепачівського старостинського округу Юрій Гузик та командир танкового взводу, молодший лейтенант Олексій Сапіга. Також на площі з промовою звернувся благочинний Семенівського і Хорольських округів, священнослужитель Петро-Павлівського храму та настоятель Свято-Вознесенського храму в с.Клепачі Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей – Іван Сушінець. Заупокійне богослужіння на площі, чин похорону та молебень за упокій душі новопреставленого Воїна Олександра провів священнослужитель Свято-Успенського храму Української Православної Церкви в с.Шишаки, митрофорний протоієрей – отець Іван.
Ведучі траурного мітингу Оксана та Микола Левіни розповіли про життя Захисника та його бойову звитягу, виявлену під час захисту Вітчизни у ході кровопролитної російсько-української війни.
Народився Олександр 2 жовтня 1980 року в с.Клепачі. У батьків був єдиним сином, які виховували його в любові до рідного краю та Батьківщини. Після закінчення Клепачівської початкової школи навчався у загальноосвітній Шишаківській школі. У Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнениху запас військовослужбовців м.Хорол отримав робітничу професію по спеціальності «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів». У листопаді 1998 року був призваний на строкову військову службу. На базі військової частини в м.Бердичів Житомирської області освоїв військово-облікову спеціальність «Старший механік водій» сержантського складу. Після демобілізації повернувся у рідне село і з 2000 року розпочав трудову діяльність на різних робітничих посадах, починаючи з тваринника на МТФ у СВК «Перемога». З 2017 року працював робітником з благоустрою у КП «Добробут» Хорольської міської ради. Був працелюбним, відповідальним з високим рівнем відповідальності та самодисципліни. Не боявся труднощів та завжди був готовий прийти на допомогу всім, хто того потребував.
В особистому житті Олександру пощастило зустріти жінку, яка чекала його з фронту живим. Разом подружжя виховувало доньку від першого шлюбу дружини – Яну та внучку Софійку, з якими проживали однією великою дружною родиною. Рідня Олександра менш як через місяць мала б вітати з 44 Днем народження, але не судилося. Путінська армія перекреслила щасливе сімейне життя, зруйнувала всі плани на майбутнє і принесла в дім страшне горе.
6 лютого 2023 року був призваний по мобілізації 1 відділом Лубенського РТЦК та СП. Близько 2 місяців проходив навчання у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки на Львівщині, більш відомому як «Яворівський військовий полігон». Згодом пройшов військову підготовку в Чернігівській області на 242-му загальновійськовому полігоні, також відомому як Гончарівський військовий полігон. З 22 липня 2023 року розпочався воїнський шлях на передовій лінії оборони, пропахлий порохом і небезпекою на кожному кроці. У складі бойового екіпажу командир танку брав участь у боях проти окупаційних військ за Чернігівщину. У січні 2024 року вступив у запеклу битву з противником за Авдіївку. Після Авдіївського напрямку бригаду виведено на ротацію у Рівненську область, а згодом направлено тримати лінію оборони на Харківському напрямку фронту. Останнім і фатальним для танкіста напрямком і кінцевим пунктом бойової слави стала Сумщина та Курщина. Свідченням відваги та мужності Героя Олександри є його нагрудні медалі та бригадні нагородні листи, а головне – авторитет і повага серед бойового братерства танкістів. Зі слів військових, добрий танкіст має знати і відчувати грізну машину, добре координувати екіпаж. Час на реагування важливо прораховувати до секунди. Таким танкістом, командиром з навиками і бойовим досвідом був Олександр.
Олександр Олексійович загинув як Герой, з честю та гідністю! У ці скорботні часи розділяємо біль втрати та співчуваємо великій родині Олександра Качаненка: мамі – Любові Іванівні Качаненко, дружині – Світлані Михайлівні Качаненко, доньці – Яні, зятю – Володимиру, внукам – Софії, Олександру та Саміру, двоюрідним сестрам – Наталії Миколаївні Веретенніковій, Лідії Миколаївні Галаган, Людмилі Олександрівні Черкаській, Світлані Григорівні Климченко, двоюрідним братам – Олександру Сергійовичу Павленку, Олександру Олександровичу Пащенку, близьким, товаришам, кумам, однокласникам, колегам, братерству танкового війська та всім, хто дорожитиме і берегтиме світлу пам'ять про славного Героя.
За християнським звичаєм, з молитвами, під українським прапором та під залпи трикратного салюту почесної варти, поховали Героя Олександра на рідній землі у с.Клепачі. Тіло Воїна упокоєне поруч із його земляками – бойовими побратимами: Максимом Новоселецьким, Дмитром Остапенком, Ігорем Туром та Олександром Гусаренком. Тепер його душа буде літати Янголом над знайомими з дитинства місцями і тримати небо над нами. Царство небесне Герою! Слава Україні та її Героям!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
