Війна має страшну властивість залишати по собі не лише могили, руїни й спустошені долі. Вона залишає запитання, на які роками не знаходиться відповіді: де наші рідні, де наші Воїни, чи живі вони, чи повернуться колись додому… Для родини та близьких очікування безвісти зниклого – це особливий біль. Біль без останнього прощання, без можливості схилити голову над могилою, запалити свічку й сказати: «спочивай із миром, рідний». Натомість – роки надії, молитов, душевного неспокою і віри в те, що одного дня рідна людина знову повернеться додому.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повернувся додому «на щиті».
Серпень в Україні завжди був місяцем жнив – коли достигле колосся вклоняється стиглим золотом, коли руки хліборобів збирають врожай, що годуватиме людей увесь рік. Це час вдячності землі та гордості за працю. Та нинішні серпневі й вересневі дні продовжують нести інший, кривавий врожай.
День пам’яті загиблих Захисників приніс для Хорольської міської територіальної громади трагічну звістку. Ще один Герой з міста Хорола – Олександр Володимирович Кіяненко загинув від скиду ворожого FPV-дрону в Краматорському районі на Донеччині. Старший сержант, розвідник відділення управління командира 3-ої мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 60-ої окремої механізованої Інгулецької бригади під час виконання бойового завдання при відсічі атаки противника отримав поранення, які, на жаль, виявилися несумісними з життям.
Сучасна російсько-українська війна вражає своїми масштабами і жахливими наслідками. Ми втрачаємо наймужніших і найсміливіших – кращих синів і доньок України, які стали на її захист та кожного з нас. 20 грудня Хорольське земляцтво провело у вічність ще одного нашого земляка-військовослужбовця ЗСУ із Староаврамівського старостату, відважного Воїна – рядового солдата Руслана Анатолійовича Петраша.
Сучасна російсько-українська війна вражає своїми масштабами і жахливими наслідками. Ми втрачаємо наймужніших і найсміливіших – кращих синів і доньок України, які стали на її захист та кожного з нас. З глибоким сумом сповіщаємо про загибель ще одного нашого земляка-військовослужбовця ЗСУ із Староаврамівського старостату, відважного Воїна – рядового солдата Руслана Анатолійовича Петраша.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Хорольська громада з важким болем і невимовною тугою повідомляє про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
