Війна – найжахливіший винахід людства. Вона вбиває, ламає людські долі, розділяє близьких людей, розкидає по світу, змушує їх залишати домівки, змінювати звичний уклад життя. Щоразу, після трагічних звісток з фронту про загибель наших Героїв-захисників, холоне в жилах кров і стискається серце від жалю. Пригнічує і жахає моторошне усвідомлення того, що ми втрачаємо назавжди і безповоротно найкращих із людей…
Берегти памʼять про Героїв, вшановувати їх та бути вдячними за непомірну жертовність ціною в життя – це наш неухильний обовʼязок. Хорольщина оплакує ще одну непоправну втрату – Героя Сергія Васильовича Голованя, який у перші дні осені 2024 року поліг смертю хоробрих за Україну в ході виконання бойового завдання на Сумщині.
Воєн без смертей не буває. Проте, кожна українська родина, кожна мати, відправляючи свого сина чи чоловіка на фронт все ж сподівається на краще. Вони вірять, що лихо омене їх дім, що їхні рідні повернуться додому живими та неушкодженими. Та, на превеликий жаль, війна залишає свій трагічний слід у багатьої сім'ях, несучи з собою невимовний біль та скорботу…
Ворог має ідеологічні спотворені погляди, які суперечать цінностям і переконанням цивілізованих людей. За мирне існування в цивілізованому суспільстві віддають життя наші Захисники, серед яких був земляк з міста Хорола – старший солдат, стрілець-радіотелефоніст Національної гвардії України (в/ч 3052) Руслан Васильович Фенько.
У річницю повномасштабного вторгнення агресора, 24 лютого 2023 року, загинув земляк-військовослужбовець із с.Стайки Староаврамівського старостату – Олександр Вікторович Кафтанов. Не встигла висохнути окроплена слізьми земля на могилі загиблого Героя Дмитра Остапенка, як повернувся на вічний спочинок його бойовий побратим – солдат мотопіхотного батальйону 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців у складі механізованих військ ЗСУ.
Здається, у світі немає жодної людини, яка б не чула про підступність, звірства, жахливі й вражаючі за масштабами цинізму й дикості воєнні злочини країни-терориста росії. Ця країна-монстр вбиває наших захисників, мирних людей і дітей, нехтуючи міжнародним гуманітарним правом, фундаментальними основами цивілізації, вірою і всім людським. Натомість весь світ побачив незламність сили волі й духу українського народу, немислиму стійкість, звитягу, сміливість і героїзм воїнів-визволителів.
26 липня Хорольська громада попрощалася з одним із 14 загиблих земляків, які поклали свої голови в боях з російською навалою. Відважного воїна, інспектора прикордонної служби 3 категорії, головного сержанта Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова, 1-ої прикордонної застави, 4-ої прикордонної комендатури швидкого реагування, 24-го загону прикордонної служби України – Олександра Васильовича Лозу провели останньою земною дорогою за всіма християнськими канонами та з військовими почестями.
Сонячні дні квітучого травня затьмарила трагічна звістка для Хорольського краю. Не встигли висохнути сльози гіркої втрати, що окропили центральну площу Хорола під час прощання 10 травня із загиблими захисниками Юрієм Гапулою та Дмитром Рябичем, як настала пора прощання ще з одним воїном – Максимом Чугаєм.
Унаслідок повномасштабного вторгнення російського агресора кожен із нас ще більше відчув себе українцем, усвідомив приналежність до справжньої національної спільноти із світовим визнанням. Ми намагаємось чітко ідентифікувати себе з усім українським: мовою, традиціями, культурою та історією. Війна стала потужним поштовхом для переважної більшості українців остаточно попрощатися із радянським минулим, яке російська пропаганда використовує для досягнення своїх безглуздих цілей. А ще війна стала поштовхом для переосмислення поглядів українців стосовно пам’ятних дат, які також мають ідеологічний радянський підтекст.
Шановні мешканці Хорольської територіальної громади, дорогі віряни!
Цього року 2 травня усі християнські церкви світу відзначають Великдень – свято Воскресіння Господнього, яке є головним для християн. Це найсвітліше християнське свято вже дві тисячі років дбайливо зберігає найвищі духовні цінності всього людства. Любов до ближнього передається й до цього часу у формі духовних надбань через роки, віки й тисячоліття. Тож ми маємо плекати в своїх серцях любов до ближніх та вміти прощати образи і кривди, щоб передати високу моральність, найкращі християнські традиції наших предків наступним поколінням.
