Біль від втрат Героїв – це біль, який пронизує не лише родини, де вже ніколи не дочекаються з війни сина, чоловіка, брата, а й усе суспільство. Кожен наш Захисник – це цілий всесвіт: з мріями, з любов’ю, з добром, яке він ніс у світ. Таким був наш земляк, Герой-захисник Володимир Олександрович Качаненко, якого вбила кровожерлива путінська армада.
Коли згасає одне таке життя – темніє частинка нашої спільної надії. Але водночас, ще більше палає наш обов’язок пам’ятати, бути гідними, продовжувати боротьбу, як це робив солдат, стрілець стрілецького відділення окремого стрілецького батальйону 63 ОМБр Збройних Сил України Володимир Качаненко.
Війна, яку розв’язала росія, принесла з собою не лише руйнування міст і сіл – вона спотворила долі, відібрала майбутнє в тисяч і тисяч українських родин. Вона залишила по собі не лише шрами на тілі, а й глибокі, невидимі рани в душах. У понеділок, 14 квітня 2025 року, боліли душі хорольців, які прийшли на скорботну площу Тараса Шевченка попрощатися з молодим Героєм. Тіло солдата-піхотинця хорольське земляцтво та чисельне студентство ВСП «Хорольський фаховий коледж Полтавського державного аграрного університету» зустрічали навколішки «живим коридором» пошани й слави.
З жалобною промовою до рідних та присутніх на жалобному заході вшанування світлої памʼяті Героя виступили представники місцевої влади: Хорольський міський голова Сергій Волошин та депутат Хорольської міської ради Микола Копайгора. Заупокійне богослужіння на площі та чин поховання на Алеї Слави міського кладовища провів представник Полтавської єпархії Православної Церкви України, священнослужитель Петро-Павлівського храму м.Хорол та Свято-Вознесенського храму в с.Клепачі, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець.
Володимир народився 22 жовтня 1999 року в м.Хоролі. Був єдиним любим сином у сімʼї, виховувався у ДНЗ «Яблунька» (яслах-садку) та навчався у Хорольській гімназії. У червні 2014 року отримав свідоцтво про загальну середню освіту, а з 1 вересня цього року став студентом Хорольського агропромислового коледжу Полтавської державної аграрної академії. У червні 2018 року отримав диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Експлуатація та ремонт машин і обладнання агропромислового виробництва» та за кваліфікацією «Технік-механік». Додатково отримав водійські права, освоїв слюсарну справу з ремонту автомобілів та машиніста-тракториста. У 2020 році закінчив Полтавську державну аграрну академію та отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Агроінженерія» освітньої програми «Технології і засоби механізації с/г виробництва». Продовжив навчання в академії і в 2021 році захистив диплом магістра, за цими ж освітньою програмою та спеціальністю.
Трудову діяльність розпочав за освоєною професією на посаді дорожнього робітника в представництві дочірнього підприємства турецького будівельно-підрядного транспортно-промислового акціонерного товариства «Онур Таахют». Згодом працював на посаді водія автотранспортних засобів.
На початку грудня 2022 року прийняв для себе ствердне рішення справжнього чоловіка, виявивши бажання захищати Україну і народ від грізного ворога. Мобілізований через перший відділ Лубенського РТЦК та СП, а 24 грудня 2022 року зарахований у списки військової частини в складі 63 ОМБр за контрактом. Першу навчально-бойову підготовку пройшов на базі Міжнародного центру миротворчості та безпеки на Львівщині, більш відомому як «Яворівський військовий полігон». Самовіддано і з честю ніс тягар військової служби в 63-їй ОМБр, поринаючи у нелегку фронтову буденність. Спочатку солдат служив на посаді оператора БПлА, потім – водієм-електриком у роті ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем, через деякий час – оператором 3 танкової роти танкового батальйону і наостанок, до фатального поранення, – стрільцем 52 окремого стрілецького батальйону.
У вересні 2023 року пройшов навчання на базі 190-го навчального центру в складі Житомирського військового інституту. За результатами успішно складених комплексних іспитів Володимир став оператором безпілотних авіаційних комплексів коптерного типу «Vampire». Деякий час проходив навчання особового складу на Дніпропетровщині. У січні 2024 року пройшов навчальні курси в Києві за напрямком «Оперування FPV дронами». Окрім того, успішно освоїв базові навички пілотування, налаштування та ремонту квадрокоптерів типу FPV.
Наш славний Захисник пройшов найзапекліші лінії бойового зіткнення з ворогом поблизу населених пунктів Донецької області: Лиман, Торське, Краматорськ та інші. За сумлінне та зразкове виконання військових обовʼязків, мужність і героїзм, проявлені в ході протистояння збройній агресії рф, у жовтні 2024 року Володимира відзначено Грамотою комбрига.
25 лютого 2025 року молодий, але хоробрий боєць отримав тяжке поранення в голову в результаті ворожого танкового обстрілу, гідно й героїчно даючи відсіч противнику. Володимир тримав оборону під шаленим натиском ворожих окупантів поблизу с.Торське Краматорського району Донецької області. Поранений Воїн спершу був доставлений у стабілізаційний пункт. Далі лікарі боролися за його життя в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Іллі Мечникова, Київському військовому госпіталі, Тернопільській обласній клінічній лікарні. Довгий час молодий Захисник перебував у комі, так і не приходячи в свідомість. Лікарі КНП «Чортківська центральна міська лікарня» Чортківської міської ради Тернопільської області робили все можливе для його порятунку, а він – мужньо тримався, як і завжди. Боротьба молодого Воїна світла була запеклою, затяжною, сповненою сили духу та надії. Проте, 11 квітня 2025 року серце Героя зупинилося в лікарняних палатах, а життєва свічка згасла дуже рано… На превеликий жаль, Володимира не стало поруч з нами у цьому бентежному, несправедливому і жорстокому земному житті. Йому тепер назавжди 25...
Володимир був не просто Воїном – він був справжнім прикладом відваги, незламності й любові до Батьківщини, батьків, рідних та друзів. Скромний, тихий, добрий, товариський, щирий, відкритий, життєрадісний, з почуттям гумору, завжди готовий підставити плече усім, хто того потребував. Таким запам’ятають Володимира всі, хто його знав особисто, поважав, любив і дорожив. Його мужність і непомірна жертовність назавжди залишиться у наших серцях.
Розділяємо біль гіркої втрати та щиро співчуваємо мамі – Ользі Борисівні Качаненко, батьку – Олександру Івановичу Качаненку, тіткам, дядькам, двоюрідним братам та сестрам, однокласникам, друзям, колегам, бойовим побратимам та всім, кому гірким полином обернулася така велика втрата.
Крізь морок війни ми мусимо берегти світлу памʼять про тих, хто віддав свої життя за кожного з нас. Втрата Героя Володимира – це не лише біль і сум. Це ще й заповіт: жити гідно, захищати правду, не зрадити себе. І ми це виконаємо в памʼять про героїчний подвиг Володимира! Не забудемо і не пробачимо!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Ірина ГРИГОРАШ, Крістіна СУХОРУК
