Ворог має ідеологічні спотворені погляди, які суперечать цінностям і переконанням цивілізованих людей. За мирне існування в цивілізованому суспільстві віддають життя наші Захисники, серед яких був земляк з міста Хорола – старший солдат, стрілець-радіотелефоніст Національної гвардії України (в/ч 3052) Руслан Васильович Фенько.
Траурна церемонія прощання із Захисником відбулася у середмісті Хорола 11 листопада, на площі біля пам'ятника пророка і національного генія Тараса Шевченка. Багатолюдна громада прийшла попрощатися з Воїном, який тримав ворожу орду на лінії зіткнення. З прощальними промовами до рідних та присутніх на скорботній площі звернулися міський голова Сергій Волошин, начальник відділення рекрутингу та комплектування першого відділу Лубенського РТЦК та СП, майор Анатолій Крутько та командир 13-ої роти Національної гвардії України, майор Сергій Гавага. Заупокійну літію за упокоєння душі новопреставленого солдата Руслана та чин похорону провів Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей, отець Іван Сушінець.
Руслан Васильович народився 14 травня 1978 року в місті Хоролі. Атестат про повну середню освіту отримав у Хорольській гімназії. У 1999 році був призваний на військову строкову службу. 1,5 року опановував військову справу в складі десантно-штурмових військових формувань. З раннього дитинства мріяв стати військовим, служити в миротворчих військах. Втім, він гадки не мав, що ця благородна почесна справа із захисту Вітчизни чи то в миротворчих цілях у реальному житті несе в собі смертельну небезпеку та позбавлена романтики. Руслан захоплено та з ентузіазмом займався бджільництвом, перетворивши улюблену справу в професійний промисел. Для здобуття освіти в цій сфері, аби стати професійним пасічником, закінчив державний навчальний заклад «Гадяцьке аграрне училище». Близько трьох років працював за фахом у місті Дніпрі на пасіках приватного підприємства. Деякий час працював різноробочим у різних сферах. Не боявся труднощів і нікому не відмовляв у допомозі.
Руслан Васильович з перших днів повномасштабного вторгнення з’явився у 1-й відділ Лубенського РТЦК та СП, виявивши стійке патріотичне бажання боронити рідну землю і державу від нашестя окупантів. Перед зіткненням з ворогом на передових позиціях фронту, пройшов навчання у військових частинах у м.Полтава та м.Пирятин. 21 липня 2023 року для Руслана розпочалася справжня війна, коли його підрозділ опинився у секторі бойових дій. Він зробив свій почесний героїчний вклад у визволення населених пунктів Уди, Куп’янська на Харківському фронтовому напрямку. Гнав окупантів з прикордонного форпосту Харківщини – Козачої Лопані. Гідно пройшов воїнський шлях вздовж всієї лінії фронту на Донецькому напрямку, обороняючи від рашистів Соледар, Бахмут та прилеглі населені пункти. Останні бої з його участю точилися на Куп’янському напрямку, звідки йог обуло госпіталізовано через погіршення стану здоров’я. На жаль, через 3 дні після госпіталізації, 9 листопада 2023 року, Захисник помер у палаті Центральної районної лікарні м.Полтава.
Приносимо щирі співчуття згорьованій родині військовослужбовця ЗСУ: мамі –Лідії Василівні Фенько, синові – Максиму Руслановичу Фенько, цивільній дружині – Холод Любові Вікторівні, сестрі – Фенько Людмилі Василівні, зятю – Заворотньому Анатолію Володимировичу, племінникам – Богдану та Єлизаветі, кумам Перхунам, Кльозам, усім рідним, близьким та бойовим побратимам.
Поховали тіло Героя-захисника на Алеї Слави центрального міського кладовища зі всіма військовими почестями та за православними канонами.
На знак глибокої поваги й шани Руслана Васильовича, який присягав на вірність Батьківщині та самовіддано ніс військову службу в ім’я України та її народу, востаннє прозвучав трикратний салют почесної варти. Тепер він зайняв стрій у небесній варті Легіону Захисників, які тримають небо над нами.
Герої не вмирають! Вони вічно живуть у нашій пам’яті, спогадах і серцях.
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
