Здається, у світі немає жодної людини, яка б не чула про підступність, звірства, жахливі й вражаючі за масштабами цинізму й дикості воєнні злочини країни-терориста росії. Ця країна-монстр вбиває наших захисників, мирних людей і дітей, нехтуючи міжнародним гуманітарним правом, фундаментальними основами цивілізації, вірою і всім людським. Натомість весь світ побачив незламність сили волі й духу українського народу, немислиму стійкість, звитягу, сміливість і героїзм воїнів-визволителів.
Надто дорогою ціною дається боротьба з тотальним злом, надто великі людські втрати України за її територіальну цілісність та суверенітет. У цій страшній війні Хорольська громада втратила 15 земляків-військовослужбовців. З наймолодшим із них – Клименком Євгенієм Анатолієвичем жителі Хорольського краю з невимовним жалем і скорботою навічно попрощалися 27 липня. Страшна звістка про загибель молодого бійця шокувала рідних і всіх небайдужих. Йому було лише 23 роки… Його образ справжнього Лицаря світла, славного нащадка козацького роду навіки закарбується у нашій пам’яті.
Домовину з тілом молодого бійця «живим коридором» на колінах зустріла багатолюдна громада. Неможливо було стримати сліз, якими рясно окроплена Шевченкова площа в прощанні з нашими земляками-захисниками. Глибоким, проникливим й осмисленим поглядом дивився з портрета на всіх присутніх красивий, статний юнак – солдат української армії. У тих очах навіки згасли вогники життя. Життя, яке він не встиг побачити. Йому б ще жити й жити, але клята війна забирає найкращих…
Щирі слова співчуття та жалобні промови адресували рідним та присутнім на траурній процесії голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко, секретар Хорольської міської ради Юлія Бойко і начальник першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП, підполковник Дмитро Чернець. Заупокійну літію провели протоієрей Василь Ліпший Петро-Павлівського храму та ієрей Володимир Яковенко Свято-Покровського храму Полтавської єпархії Православної Церкви України.
Народився Євген у с.Штомпелівка 21 травня 1999 року. У 2015 році закінчив загальноосвітню школу І-ІІІ ступеня в своєму рідному селі, а далі продовжив освітню стежину для здобуття потрібної робітничої професії. Закінчив Регіональний центр професійно-технічної освіти №1 м.Кременчук за спеціальністю «Електрогазозварник. Електрозварник на автоматичних та напівавтоматичних машинах». Навчально-виробничу практику проходив у цехах Хорольського механічного заводу. Там проявив старанність, сумлінне й добросовісне відношення до виконання поставлених завдань наставниками. Свою самостійну трудову діяльність розпочав у будівельній турецькій компанії «Онур» на посаді водія.
27 травня 2019 року був призваний на строкову військову службу Хорольським районним військовим комісаріатом. 7 червня 2019 року прийняв військову присягу й до 22 жовтня добросовісно прослужив на посаді стрільця – помічника гранатометника у військовій частині в м.Миргород.
Із самого початку повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України, з 24 лютого 2022 року, Євген служив у роті охорони першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП. 27 червня був призваним на військову службу по мобілізації солдатом, навідником 2-го кулеметного взводу, 3-го механізованого батальйону, 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. 24 липня відважний боєць Євгеній Клименко разом зі своїм бойовим побратимом, другом у цивільному житті і земляком Євгенієм Литвиненком потрапили під танковий обстріл позицій підрозділу поблизу села Семигір’я Бахмутського району Донецької області. Здригалася земля й горіло пекельним полум’ям небо від обстрілів оскаженілих орків. Друзі трималися в бою разом до останнього. Один із них – Євгеній Литвиненко отримав контузію, а другий отримав поранення, що обірвало молоде життя... Поранений друг тягнув на собі убитого друга, намагаючись укритися від невтихаючих ворожих обстрілів, щоб не залишити бездиханне й скривавлене тіло друга диким оркам. Не знаючи, чи вдасться самому врятуватися, справжній друг не залишив побратима на полі бою, щоб батьки і рідні змогли гідно попрощатися та по-християнськи похоронити Героя України на рідній землі.
Не дочекалися повернення додому свого дорогого і любого Євгена мама Людмила Іванівна, папа Анатолій Володимирович, рідні сестра Оксана і брат Андрій. Похоронили тіло вбитого московитами Євгенія на кладовищі у його рідному селі Штомпелівці, де його праведна душа знайде вічний спокій. Нехай відкриються врата Божі до раю, бо те пекло, яке влаштували рашисти на землі, молодий солдат пізнав сповна.
За Українську державність віддають свої життя ще зовсім молоді захисники, такі як Євгеній. Тож ми повинні пам’ятати жертви, покладені на вівтар війни за тисячолітню історію багатомільйонного народу, десятки поколінь зі своєю рідною мовою, самобутньою культурою, звичаями і традиціями, культурою і релігією. Ми повинні берегти, як святиню, пам'ять про Героїв українського народу. Ми повинні навіки закарбувати в своїй пам’яті подвиг воїна Євгенія!
Герої не вмирають! Вони стають ангелами Небесного Легіону, які продовжують охороняти вистраждану Україну.
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
